Разом з тим, як правильно наголошується у літературі, кримінальна відповідальність та покарання – це поняття, що не співпадають між собою. Окрім останнього, кримінальна відповідальність включає й інші несприятливі для особи кримінально-правові заходи[483]. Перш за все, несприятливим заходом, який входить до обсягу кримінальної відповідальності є державне засудження (осуд з боку держави) особи, що вчинила злочин. Таке засудження також обмежує особисте право людини – право на добре ім’я, право не вважатися злочинцем. Засуджуючи особу за вчинення злочину, держава на підставі КК обмежує на певний строк (строк відбування покарання або іспитовий строк при звільненні від покарання з випробуванням та строк судимості) право особи називатися законослухняною, такою, що не вчиняла злочин.
Наступним заходом, що входить до обсягу кримінальної відповідальності, слід визнати судимість. Вона також відповідає всім вказаним у визначенні поняття “кримінальної відповідальності” ознакам: передбачена кримінальним законом, настає за вчинення злочину та полягає в обмеженнях прав особи (загально-правових та кримінально-правових). З огляду на це, заслуговує підтримки позиція тих криміналістів, які включають судимість до заходів кримінальної відповідальності[484].
Останнім (четвертим) заходом кримінальної відповідальності, що передбачені КК України, є іспитові строки, які застосовуються до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 та 104 КК України) чи умовно-достроково звільнених від відбування покарання (стаття 81 КК України). І в цих випадках, як і у випадку із судимістю, такі заходи передбачаються кримінальним законом, застосовуються за вчинення злочину та полягають в обмеженні тих чи інших прав засудженої особи (зокрема, це правообмеження, пов’язані з виконанням покладених судом обов’язків та особливим кримінально-правовим статусом особи, якій призначений випробувальний строк).
Таким чином, заходами кримінальної відповідальності є: засудження (осуд) злочинця з боку держави; покарання (у тому числі, правила його призначення та звільнення від нього); іспитові строки (при звільненні від покарання з випробуванням); судимість.
Не можуть бути визнані заходами кримінальної відповідальності примусові заходи виховного характеру (стаття 105 КК України), примусові заходи медичного характеру (стаття 94 КК України) та примусове лікування (стаття 96 КК України). По-перше, вони застосовуються не за вчинення злочину, або не у зв’язку з його вчиненням. По-друге, їх призначенням є не обмеження прав особи, а спричинення виховного чи медичного впливу на таку особу. По-третє, як вже відзначалося вище, саме визначення цих заходів у кримінальному законі України не є виправданим, оскільки призначення кримінального закону є лише визначення злочинів та відповідальності за них, але не заходів адміністративного впливу на окремі категорії осіб. Такі заходи, очевидно, мають стати предметом регулювання адміністративного законодавства України.
Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що пом’якшення кримінальної відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі може мати місце у випадках, коли відбувається: пом’якшення покарання; пом’якшення правил його призначення та звільнення від нього; пом’якшення строків та правових наслідків судимості; пом’якшення розмірів та правових наслідків випробувальних строків, що встановлюються при звільненні особи від покарання чи його відбування. Процес їх пом’якшення відбувається шляхом внесення відповідних змін до кримінального закону (пом’якшення потенційної кримінальної відповідальності), що, у випадку пом’якшення покарання випробувальних строків тягне внесення змін до вироку суду, якщо такий має місце (конкретизована кримінальна відповідальність), а це, в свою чергу, зумовлює зміну реальної кримінальної відповідальності, якщо, звісно, особа їй вже була піддана. Що ж до такого заходу кримінальної відповідальності як засудження (осуд з боку держави), то його пом’якшення є принципово неможливим. Осуд – це категорія, яка не має кількісних характеристиках, він не може бути виміряний в жодних одиницях, оскільки завжди є однаковим, незалежно від того, який злочин особа вчинила. Держава однаково визнає такими, що вчинили злочин і того, хто вчинив вбивство, і того, хто заподіяв тілесні ушкодження, і того, хто вчинив хуліганство, порушення правил дорожнього руху, розголошення державної таємниці, геноцид чи будь-який інший злочин. Тому ні пом’якшити, ні, відповідно, посилити цей захід кримінальної відповідальності неможливо.
483
Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Том 2: Учение о наказании: Учебник для вузов. /
484
Див., наприклад: