Чинність і дія кримінального закону в часі

Серед видів пом’якшення кримінальної відповідальності найбільша питома вага належить, безумовно, пом’якшенню покарання. Воно, на відміну від декриміналізації злочину, може здійснюватися як шляхом внесення змін до гіпотези кримінально-правового припису, так і шляхом їх внесення до санкції цього припису. При цьому слід відзначити, що питання про способи пом’якшення покарання шляхом внесення змін до санкції кримінально-правового припису настільки широко обговорювалися в кримінально-правовій літературі, що на сьогодні можна констатувати формування певних узгоджених позицій з багатьох проблем. До способів пом’якшення покарання шляхом зміни санкції статті, що традиційно і одностайно називаються у наукових монографіях[485] і статтях[486], підручниках[487] і коментарях законодавства[488] відносяться:

1) заміна у санкції статті одного основного покарання іншим, більш м’яким і при одночасному збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Так, наприклад, якщо відповідно до статті 72 КК України 1960 року ухилення від призову на строкову військову службу каралося позбавленням волі на строк до трьох років, то відповідно до статті 335 КК України 2001 року це ж діяння карається обмеженням волі на той же строк. В обох випадках згадані статті не передбачають ні альтернативних основних, ні додаткових покарань;

2) зниження максимального розміру основного покарання при збереженні сталим його мінімального розміру і при одночасному збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Зокрема, основний склад зґвалтування відповідно частини 1 статті 117 КК України 1960 року був обкладений санкцією у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. У частині ж 1 статті 152 КК України 2001 року передбачено покарання за той же злочин у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років;

3) зниження мінімального розміру основного покарання при збереженні сталим його максимального розміру при збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Наприклад, умисне знищення державного чи колективного майна, вчинене загальнонебезпечним способом, якщо воно потягло людські жертви чи заподіяло особливо великі збитки, відповідно до частини 3 статті 89 КК України 1960 року каралося позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. У частині ж 2 статті 194 КК України 2001 року, яка передбачає кримінальну відповідальність за таке ж діяння, законодавець понизив мінімальну межу покарання у вигляді позбавлення волі і санкція цього припису тепер передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років;

4) одночасне зниження мінімального і максимального розмірів основного покарання при збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Наприклад, якщо відповідно до частини 3 статті 141 КК України 1960 року грабіж з проникненням до житла карався позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна чи без такої, то відповідно до частини 3 статті 186 КК України 2001 року цей злочин карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років. Як видно, законодавець у цьому разі не лише понизив одночасно верхню та нижню межі основного покарання, а й скасував додаткове;

5) введення альтернативного більш м’якого основного покарання при збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Так, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого відповідно до статті 95 КК України 1960 року каралося позбавленням волі на строк до п’яти років. Відповідно ж до статті 116 КК України воно карається обмеженням волі на строк до п’яти років (альтернативне основне більш м’яке покарання) або позбавленням волі на той самий строк. Точно так же пом’якшенням кримінальної відповідальності визнається і пом’якшення альтернативного основного покарання, вчинене способами, описаними у попередніх чотирьох пунктах.

Слід, однак, зазначити, що була також висловлена думка про те, що підвищення максимального розміру більш м’якого альтернативного виду основного покарання[489] слід вважати пом’якшенням кримінальної відповідальності, оскільки таке нововведення надає судові право більш широко, аніж раніше, застосовувати це альтернативне більш м’яке покарання до осіб, які за раніше чинним законом були б засуджені до більш сурового основного виду покарання[490]. На мій погляд, погодитися з таким підходом не можна. Підвищення максимального розміру будь-якого покарання (у тому числі й основного альтернативного) розширює каральні повноваження держави. А це, як було вже доведено вище, у кожному випадку унеможливлює зворотну дію кримінального закону;

485

Див., наприклад: Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. С. 138-139; Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. – М.: Юридическая литература, 1969. С. 112-115; Попов А.Н.Уголовный закон и его обратная сила. – СПб: Санкт-Петербургский юридический институт МВД Российской Федерации, 1998. С. 34-35.

486

Див., наприклад: Малыхин В.И. Изменение санкций уголовно-правовых норм и обратная сила уголовного закона // Уголовно-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. статей. / Ред. колл.: В.З. Лукашевич и др. – Куйбышев: Куйбышевский государственный университет, 1986. С. 24-27; Грищук В.К. Окремі питання ретроактивності кримінального закону // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 222-228.

487

Див., наприклад: Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. С. 17-18; Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін. За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1998. С. 55; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. С. 55; Кримінальне право України: Тези лекцій та практичні завдання для курсантів Київського училища МВС України / М.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін. За ред. В.М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995. С. 20-21; Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: БЕК, 1999. С. 90-91; Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга 1 “О преступлении”. – Харьков: Харьков юридический, 2001. С. 31-32.

488

Див., наприклад: Уголовный кодекс УССР. Научно-практический комментарий / Н.Ф. Антонов, М.И. Бажанов, Я.М. Брайнин и др. Под ред. В.И. Зайчука и С.С. Яценко. – К.: Изд-во политической литературы Украины, 1978. С. 15; Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року / Упоряд. та переднє слово М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. / Хавронюк М.І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. / За ред.М.І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. С. 256-257. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Х.М. Ахметшин, А.Е. Беляев, Г.Н. Борзенков и др. Под ред. В.И. Радченко, А.С. Михлина, И.В. Шмарова. – М.: Вердикт, 1996. С. 14-15; Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др. Под ред. А.В. Наумова. – М.: Юристъ, 1996. С. 56-57.

489

Така ситуація мала місце, наприклад, при підвищенні максимального строку виправних робіт без позбавлення волі з одного року до двох (Див.: Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 12 січня 1983 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. – № 4. – Ст. 50) та при збільшенні максимальних розмірів штрафу (Див.: Про внесення змін до законодавчих актів України щодо застосування кримінальних покарань у вигляді штрафу: Закон України від 8 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 53).

490

Див.: Даурова Т.Г. Действие во времени нового уголовного закона, изменяющего квалифицирующие обстоятельства // Теоретические и практические проблемы нового уголовного законодательства: Сб. научн. тр. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1985. С. 70.