Чинність і дія кримінального закону в часі

Протилежну позицію з цього питання зайняв Б.В. Волженкін, який вважає, що збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (чи мінімального розміру заробітної плати), яке призводить до збільшення великого і особливо великого розміру розкрадання, не є пом’якшенням кримінальної відповідальності, а тому кримінальний закон не повинен мати зворотної дії. На жаль, автор не приводить на обґрунтування своєї позиції інших аргументів, окрім як вказівки на те, що ні суди, ні органи прокуратури в таких випадках не переглядали і не опротестовували вироки, що набрали законної сили на предмет зміни кваліфікації, пом’якшення покарання або звільнення від нього[533]. Зайняту Б.В. Волженкіним позицію підтримав В. Козлов, який на її обґрунтування посилався на пункт 3 Постанови Верховної Ради РРФСР від 5 грудня 1991 р. “Про порядок введення в дію і застосування Закону РРФСР “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу РРФСР…”, де було вказано, що “розмір вчиненого розкрадання державного або колективного майна як кваліфікуюча ознака відповідних складів злочинів встановлюється з урахуванням мінімального розміру оплати праці, передбаченого законодавством, чинним у момент закінчення або припинення злочинної діяльності”, а не в момент розгляду справи судом[534]. Таке ж положення міститься і в пунктах 3 та 4 примітки до статті 185 КК України, де говориться що великий та особливо великий розміри розкрадань визначаються на момент їх вчинення. Ю.Г. Ляпунов докорив позицію В. Козлова тим, що вказівка в цьому випадку на застосування закону часу вчинення злочину не повинна заперечувати загального припису про зворотну дію більш м’якого кримінального закону[535].

Немає єдності і в судовій практиці щодо вирішення цієї проблеми. Так, Ф. до 1 березня 1996 року вчинила розкрадання державного майна на суму 100.167.430 карбованців. На момент скоєння нею цього діяння особливо великим розміром розкрадання вважалося розкрадання на суму в 250 мінімальних розмірів заробітної плати, або 15.000.000 і більше карбованців[536], а отже її діяння підлягало кваліфікації за статтею 86¹ КК України 1960 року. З 1 березня 1996 року мінімальний розмір заробітної плати було підвищено до 1.500.000 карбованців[537], і відповідно особливо великим розміром розкрадання стало вважатися розкрадання на суму 375.000.000 карбованців. Стрийський міський суд, судова колегій в кримінальних справах Львівського обласного суду та президія цього ж суду, які розглядали справу вже після 1 березня 1996 року, визнали, що у даному разі мало місце пом’якшення кримінальної відповідальності і кваліфікували скоєне Ф. діяння за частиною другою статті 84 КК України 1960 року як розкрадання державного майна шляхом зловживання посадової особи своїм посадовим становищем[538]. У подібній же ситуації був виправданий Л., який до 1 січня 1998 року незаконно перемістив через державний кордон України товари на суму 6.820 гривень. На момент вчинення цього діяння воно підпадало під ознаки складу злочину, передбаченого статтею 70 КК України 1960 року, оскільки вартість незаконно переміщених товарів перевищувала 200 мінімальних розмірів заробітної плати (15 гривень на той момент). Однак до моменту розгляду справи у суді розмір мінімальної заробітної плати було збільшено втроє, внаслідок чого вартість товарів, незаконне переміщення яких через кордон тягне кримінальну відповідальність за статтею 70 КК України, підвищилася до 9.000 гривень. За таких обставин суд визнав за необхідне виправдати Л. у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбачено статтею 70 КК України 1960 року, і вирок був залишений без змін касаційною та наглядовою інстанціями[539].

Судова ж колегія у кримінальних справах обласного суду Республіки Крим (нині – Верховний Суд Автономної Республіки Крим) та судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України у подібній ситуації підвищення мінімального розміру заробітної плати не визнали зміною кримінального закону, яка призводить до пом’якшення кримінальної відповідальності. У справі Г. і Т., які 18 серпня 1993 року вчинили замах на розкрадання державного майна у сумі 12.979.120 карбованців, вказані судові інстанції виходили з того, що при кваліфікації їх дій повинен враховуватися розмір мінімальної заробітної плати на день скоєння злочину – 6.900 карбованців[540]. Виходячи з цього розміру мінімальної заробітної плати скоєне є розкраданням в особливо великих розмірах. Судова колегія Верховного Суду, яка винесла ухвалу по справі 17 березня 1994 року, коли мінімальна заробітна плата вже складала 60.000 карбованців, а особливо великий розмір розкрадання – відповідно 15.000.000 карбованців, вирок судової колегії обласного суду Республіки Крим у частині кваліфікації розміру скоєного розкрадання залишила без змін[541]. Окрім того, у декількох своїх постановах Пленум Верховного Суду України недвозначно висловився на користь того, що у випадках, коли КК України визначає розмір заподіяної злочином шкоди у мінімальних заробітних платах (сьогодні – у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян), розмір такої мінімальної заробітної плати слід визначати саме на день скоєння злочину, а не на будь-який інший момент до чи після цього[542].

533

Волженкин Б. Еще раз об обратной силе уголовного закона // Законность. – 1994. – № 11. – С. 30.

534

Див.: Законность. – 1995. – № 4. – С. 26.

535

Див.: Ляпунов Ю. Об обратной силе уголовного закона // Законность. – 1995. – № 4. – С. 26-27.

536

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 25 листопада 1993 року “Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 49. – Ст. 467 мінімальний розмір заробітної плати на той час складав 60.000 українських карбованців на місяць.

537

Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсії за віком: Постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 9. – Ст. 45.

538

Див.: Грищук В.К. Окремі питання ретроактивності кримінального закону // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 227-228.

539

Хавронюк М., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу зворотної дії нормативно-правового акту // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С. 40.

540

Див.: Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком: Постанова Верховної Ради України від 1 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 28. – Ст. 297.

541

Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 69-70.

542

Див., наприклад: Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1963-1995. Частина друга. / Відп. ред. В.Ф. Бойко. – К.: Українська правнича фундація, 1995. С. 232.  (пункт 4 Постанови); Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3 (вкладка). – С. 12; Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 року // Митна газета. – 1999. – № 12 (пункт 7 Постанови); Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 3 (пункт 5 Постанови);