Отже, в результаті зміни форми, змісту чи одночасно форми і змісту кримінального закону може бути здійснена декриміналізація злочину. У цьому плані набуття чинності КК України 2001 року дало досить обширне коло прикладів такої декриміналізації[577]. Не ставлячи за мету визначити всі випадки декриміналізації в новому КК України, нижче розглянемо лише способи декриміналізації діянь, які використовувалися українським законодавцем при прийнятті КК 2001 року, або раніше, при внесенні змін до колишніх кримінальних законів, а також і такі, які хоч і не використовувалися, але все ж теоретично мислимі і практично можливі.
Законом, що усуває злочинність діяння, вважається закон, який оголошує про декриміналізацію цього діяння, тобто про його виключення з Кримінального кодексу і, відповідно, про скасування кримінальної відповідальності за його вчинення[578]. Як стверджує Ю.В. Баулін, різниця між злочином та кримінально не протиправним діянням полягає у тому, що останнє може не мати або законодавчої форми злочину (кримінальної протиправності), або його соціального змісту (суспільної небезпечності), або, нарешті, того й іншого разом. Відповідно першу групу незлочинних вчинків він називає обставинами, що виключають кримінальну протиправність діяння, другу – обставинами, що виключають суспільну небезпечність діяння, нарешті третю – обставинами, що виключають кримінальну протиправність та суспільну небезпечність діяння[579]. В результаті декриміналізації діяння, яке досі визнавалося злочином, переходить в одну з названих груп незлочинних вчинків. Тому декриміналізація може бути здійснена відповідно трьома шляхами. По-перше, діяння може бути визнано законодавцем кримінально не протиправним. По-друге, воно може бути визнано ним таким, що хоч формально і підпадає під ознаки кримінально протиправного, але є не суспільно небезпечним, а, отже, і злочинним. По-третє, законодавець може визнати те чи інше діяння й таким, що не є ні кримінально протиправним, ні суспільно небезпечним.
Як відомо, кримінально протиправним є лише таке діяння, яке відповідає всім ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Таким чином, декриміналізація діяння шляхом переведення його до групи кримінально не протиправних може бути здійснена шляхом виключення з кримінального закону, включення до нього або звуження змісту принаймні однієї з ознак будь-якого елементу складу злочину, якому відповідає таке діяння. Сказане дозволяє підтримати запропонований у літературі підхід до визначення способів декриміналізації діяння за елементами складу злочину[580].
У вітчизняній кримінально-правовій науці першою традиційно першим серед елементів складу злочину досліджується його об’єкт. Слід відзначити, що єдності у розумінні того, що ж саме є об’єктом складу злочину, на сьогодні ще так і не досягнуто, однак всі криміналісти сходяться на тому, що ним є певна соціальна цінність, на яку посягає злочин. Дискусія ж, в основному, точиться навколо питання про те, що ж саме є цією цінністю: суспільне відношення, право, інтерес, людина тощо[581].
З прийняттям КК України 2001 року загальний об’єкт кримінально-правової охорони був значною мірою розширений. Так, зокрема, в новому Кодексі з’явилися цілі нові розділи Особливої частини, які передбачають відповідальність за посягання на такі родові об’єкти, які раніше або взагалі не визнавалися об’єктами кримінально-правової охорони (Розділ ХVІ “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”), або ж вважалися об’єктами лише окремих конкретних злочинів (наприклад, Розділ ІІІ “Злочини проти волі, честі та гідності особи”, Розділ ІV “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” та інші). Крім того, в межах раніше відомих родових об’єктів з’явилися нові конкретні об’єкти кримінально-правової охорони (наприклад, право на освіту, право на безоплатну медичну допомогу в рамках родового об’єкту злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина і т.д.). Очевидно, що оскільки розширення загального об’єкту кримінально-правової охорони свідчить про розширення повноважень держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, то такі зміни кримінального закону не є підставою для його зворотної дії в часі. Навпаки, такою підставою є звуження загального об’єкту кримінально-правової охорони, яке відбувається шляхом виключення з нього окремих безпосередніх об’єктів.
577
Таблиця співвідношення положень КК України 1960 року та КК України 2001 року, в якій відображені всі випадки декриміналізації в останньому, опублікована авторським колективом, одним з членів якого був автор цих рядків. Див.: Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 р. та Кримінального кодексу України 2001 р. /
578
Див.: Курс российского уголовного права. Общая часть /
579
Див.:
580
Див.:
581
Основні сучасні точки зору щодо цього див.: