Широкі можливості для декриміналізації діянь відкриваються при зміні ознак, що входять до об’єктивної сторони складу злочину. Традиційно вважається, що до таких ознак відносяться діяння (дія чи бездіяльність), його суспільно-небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, час, місце, спосіб, знаряддя та засоби, а також обстановка вчинення діяння[585]. З усіх названих ознак об’єктивної сторони складу злочину окремими авторами обов’язковими вважаються діяння, наслідки та причинний зв’язок між ними, а всі інші ознаки – факультативними. Інші ж криміналісти вважають обов’язковою ознакою лише суспільно небезпечне діяння, а інші – факультативними[586]. Втім, як слушно наголошує М.І. Бажанов, така класифікація ознак об’єктивної сторони складу злочину стосується лише наукової абстракції – так званого загального складу злочину. В кожному ж конкретному складі злочину всі ознаки його об’єктивної сторони (як і будь-якого іншого елемента) є обов’язковими і без них наявність самого злочину неможлива[587]. Тому виключення чи звуження будь-якої ознаки об’єктивної сторони конкретного свідчить про декриміналізацію певної низки діянь.
Декриміналізація шляхом виключення з кримінального закону такої ознаки об’єктивної сторони складу злочину як кримінально протиправне діяння найбільш показова у тих випадках, коли з диспозиції статті Особливої частини КК виключається одне чи декілька з альтернативних діянь. Так, наприклад, склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 182 КК України 1960 року, міг бути виконаний шляхом вчинення двох альтернативних дій. Цією статтею передбачалася кримінальна відповідальність за приховування (за старою термінологією – утаювання) майна, на яке накладено арешт, або яке описано, а також за розтрату такого майна. У статті ж 388 КК України 2001 року передбачено кримінальну відповідальність лише за приховування майна, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано. Таким чином, законодавець декриміналізував таке діяння, як розтрата згаданого майна (тобто будь-які випадки його відчуження чи споживання), зберігши її лише за приховування цього майна (тобто невидачу його компетентним органам або ховання від них)[588].
З усіх ознак, що складають об’єктивну сторону складу злочину, лише причинний зв’язок між протиправним діянням та суспільно небезпечними наслідками не може бути предметом декриміналізації. Це викликано тим, що в так званих формальних складах злочину, в яких не передбачаються суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок також не є ознакою складу; в так званих же матеріальних складах злочину, де передбачені суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок є іманентною ознакою. Матеріальний склад злочину без причинного зв’язку існувати не може, а тому виключення цієї ознаки зі складу злочину можливе лише тоді і остільки, коли і оскільки з нього виключаються суспільно небезпечні наслідки[589].
Декриміналізація злочину шляхом внесення змін у визначенні його суспільно небезпечних наслідків можлива декількома способами. По-перше, це може бути виключення з кримінального закону одного з видів суспільно небезпечних наслідків діяння. Так, наприклад, Законом України від 7 липня 1992 року “Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення” була викладена у новій редакції диспозиція частини 1 статті 215 КК України 1960 року[590]. Ця нова редакція, на відміну від попередньої, більше не передбачала в якості суспільно небезпечних наслідків порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту заподіяння істотної матеріальної шкоди. Таким чином були декриміналізовані ті порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспортних засобів, які потягли за собою названі суспільно небезпечні наслідки. У зв’язку з цим судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України в ухвалі від 9 серпня 1994 року по справі К. визнала, що оскільки “кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки руху, що заподіяло значну матеріальну шкоду, з ч. 1 ст. 215 КК виключено”, то назване положення кримінального закону в цій частині має зворотну дію[591]. В КК України 2001 року з кола суспільно небезпечних наслідків цього злочину було також виключено заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень. Очевидно, що і в цьому разі, як у вище наведеному прикладі, є підстава для зворотної дії кримінального закону в часі.
585
Див.:
586
Про зміст цієї дискусії див.:
587
Див.:
588
Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /
589
Заслуговує на увагу пропозиція Н.М. Ярмиш розглядати причинний зв’язок не як самостійну ознаку об’єктивної сторони складу злочину, а як ознаку суспільно небезпечних наслідків (Див.:
590
Див.: Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення: Закон України від 7 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 39. – Ст. 570.
591
Див.: Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 9 серпня 1994 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 122-124.