Чинність і дія кримінального закону в часі

Четвертим елементом складу злочину є його суб’єктивна сторона, яка полягає у психічному ставленні суб’єкта злочину до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідків, яке характеризується виною (у формі умислу чи необережності), мотивом та метою злочину[602]. Трансформуючи законодавче визначення цих ознак складу злочину, законодавець також може вдатися до декриміналізації окремих видів діянь. Сказане в першу чергу стосується звуження форм та видів вини, з якою може бути вчинено той чи інший злочин. Очевидно, що оскільки існування злочину з необережною формою вини тим паче передбачає злочинність вчинення такого ж діяння умисно, то звуження форми вини, з якими може бути вчинено злочин, мислиме лише шляхом декриміналізації необережного діяння при збереженні відповідальності за умисне. Така ситуація мала, наприклад, місце при набранні чинності КК України 1960 року, який передбачав кримінальну відповідальність лише за умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень. До цього, відповідно до статті 151 КК України 1927 року, визнавалося злочином заподіяння таких тілесних ушкоджень і через необережність. Отже, у даному разі відбулася декриміналізація злочину шляхом звуження форм вини, з якою він може бути вчинений, а, значить, з’явилася підстава для зворотної дії кримінального закону в часі.

Включаючи до складу злочину ознаку мети його вчинення чи звужуючи таку ознаку, яка вже існує, законодавець також може здійснювати декриміналізацію окремих діянь. Наприклад, Законом України від 15 липня 1999 року[603] мету було включено до складу злочину, передбаченого статтею 127 КК України 1960 року “Перешкоджання здійсненню виборчого права”. З дня набуття чинності вказаного закону (12 серпня 1999 року) перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчих прав визнається злочином, лише якщо воно вчинене з метою вплинути на результати виборів. Тим самим були декриміналізовані вчинені до вказаної дати діяння осіб, які перешкоджали здійсненню громадянином виборчого права з іншою метою (наприклад, з метою особистої помсти). Інший приклад: відповідно до статті 211 КК України 1960 року виготовлення предметів порнографічного характеру визнавалося злочином незалежно від мети його вчинення. У статті ж 301 КК України 2001 року з’явилася така обов’язкова ознака основного складу названого діяння, як мета збування чи розповсюдження таких предметів. Виходячи з цього, декриміналізованим слід вважати виготовлення порнографічних предметів з будь-якою іншою метою, наприклад для колекціонування, реалізації власних творчих здібностей тощо.

Точно так же можливе здійснення декриміналізації й шляхом введення до складу злочину мотиву його вчинення. Яскравий приклад цього дає законодавча практика Російської Федерації. Якщо відповідно до статті 124¹ КК Росії 1960 року розголошення таємниці усиновлення визнавалося злочином незалежно від мотивів його вчинення, то відповідно до статті 155 КК Росії 1996 року таке діяння є злочином лише якщо воно вчинене з корисливих чи інших низьких спонукань (мотивів). Отже суттєвий масив незаконного розголошення таємниці усиновлення в Російській Федерації був декриміналізованим, що дало російським криміналістам підстави резонно твердити про зворотну дію статті 155 КК РФ 1960 року[604].

Таким чином, шляхом виключення чи звуження ознак окремих елементів складу злочину законодавець може вдаватися до декриміналізації діянь шляхом скасування юридичної форми злочину – його кримінальної протиправності. Тобто, у кожному разі необхідно встановлювати, чи не скасовує або не звужує ту чи іншу ознаку новий кримінальний закон або чи не … він нові такі ознаки. І при встановленні того, що в результаті їх скасування, доповнення або звуження діяння, вчинене особою, більше не підпадає під всі ознаки описаного в КК складу злочину, слід констатувати наявність матеріальної підстави для зворотної дії кримінального закону в часі. Х.Д. Алікперов та К.Ш. Курбанова[605] висловили думку, яку повторила Т.Є. Севастьянова[606], що декриміналізація може бути також здійснена і в результаті нового тлумачення тексту закону, який зберігає чинність, якщо в результаті такого тлумачення зменшується обсяг злочинної поведінки. На мій погляд, з таким твердженням погодитися не можна. Адже відомо, що в результаті тлумачення закону не створюється і не змінюється нормативно-правовий припис, що міститься в ньому, а лише з’ясовується його дійсний зміст. Тому якщо в результаті тлумачення певної статті кримінального закону досягнуто висновку, що діяння, яке раніше на підставі цієї статті було визнане злочином, таким не є, то говорити про декриміналізацію в такому разі не можна. Це діяння за дійсним змістом закону не було злочинним і під час його вчинення. Воно лише помилково було визнане таким в результаті здійсненого раніше неправильного тлумачення закону, яке не розкривало дійсного його змісту. Отже в даному разі слід говорити не про декриміналізацію злочину, а про виключення кримінальної відповідальності за діяння, яке не є злочинним, і як наслідок – про відшкодування особі шкоди, завданої їй незаконним засудженням.

602

Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. / Л.В. Багрий-Шахматов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др. Отв. ред. Ф.Г. Бурчак. – К.: Наукова думка, 1985. С. 161.

603

Див.: Про внесення змін до Кримінального кодексу України: Закон України від 15 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 299.

604

Див., наприклад: Якубов А.Е. Состав преступления и обратная сила уголовного закона // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1997. – № 5. – С. 41.

605

Див.: Аликперов Х.Д., Курбанова К.Ш. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности // Государство и право. – 2000. – № 1.

606

Див.: Севастьянова Т.Є. Кримінально-правова характеристика взаємозв’язку понять малозначності діяння та декриміналізації протиправних посягань // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 12. – К.: ІДП ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. С. 494.