В іншому випадку, при викладенні у новій редакції статі 15 КК України 1960 року[608] заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень було визнано таким, що у будь-якому разі не є кримінально протиправними і суспільно небезпечними, якщо воно вчинено в стані необхідної оборони при захисті від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання. Така зміна кримінального закону створила матеріальну підставу для його зворотної дії, наприклад, у справі Ш., засудженого за статтею 97 КК України 1960 року за вбивство У., який у співучасті з А. вчинив спробу протиправного насильницького проникнення у житло Ш.[609], оскільки в результаті цієї зміни діяння Ш. було декриміналізовано. Такої ж думки дійшов в одному із своїх рішень і Верховний Суд Російської Федерації, який при аналогічних змінах у КК цієї країни визнав, що не є кримінально-протиправними і суспільно небезпечними дії осіб, які за раніше чинним законом вважалися перевищенням меж необхідної оборони, а за новим законом визнаються вчиненими з дотриманням її меж[610].
Отже, декриміналізація, як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі, полягає у такій зміні кримінального закону, внаслідок якої діяння, яке раніше визнавалося злочином, більше таким не визнається. За формою декриміналізація може бути здійснена шляхом зміни змісту, форми чи змісту і форми кримінального закону одночасно. За змістом же декриміналізація може полягати у визнанні суспільно небезпечного діяння кримінально не протиправним; у визнанні формально протиправного діяння не суспільно небезпечним; у визнанні діяння, яке раніше вважалося злочином, кримінально не протиправним та не суспільно небезпечним. Таке діяння визнається або правомірним, або правопорушенням іншого виду (наприклад, адміністративним проступком).
При цьому, в тих випадках, коли скасування злочинності діяння (декриміналізація) здійснюється не шляхом віднесення його до правомірних, а шляхом встановлення адміністративної відповідальності за його вчинення, постає міжгалузева проблема дії законів у часі. Так, наприклад, у статті 225 КК України “Обман покупців та замовників” законодавець передбачив, що ці дії є злочинними, якщо вони вчинені у значних розмірах. Значним розміром, як визначено в примітці до цієї статті, є матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Раніше чинним законодавством (статті 155 “Обман покупців” та 1551 “Обман замовників” КК України 1960 року) відповідальність за вказані дії передбачалася незалежно від розміру шкоди, заподіяної споживачеві. Таким чином, з 1 вересня 2001 року обман покупців або замовників, який заподіяв громадянинові шкоду на суму не більшу за три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, був декриміналізований. Однак у той же день (1 вересня 2001 року) набув чинності Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за обман покупця чи замовника”[611], яким названий Кодекс був доповнений статтею 1552, в якій була встановлена адміністративна відповідальність за такі діяння. У зв’язку з цим постало питання про можливість притягнення до юридичної відповідальності після 1 вересня 2001 року особи, яка під час чинності КК України 1960 року вчинила обман покупців або замовників, що спричинив шкоду, яка не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Зрозуміло, що така особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки вчинене нею діяння було декриміналізоване. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) “Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають”. Отже, за буквальним змістом цього припису така особа не може бути притягнута і до адміністративної відповідальності.
608
Про зміну статті 15 Кримінального кодексу України: Закон України від 26 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. - Ст. 84.
609
Див.: Определение судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда Украины (извлечение) // Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. – К.: Знання, 1993. С. 145-147.
611
Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за обман покупця чи замовника: Закон України від 24 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 152.