Порівнювати рахунки 2000 року з ранішими ще складніше, але можна робити грубі оцінки, якщо подивитися на зміни розміру армій, швидкість їхнього руху, логістичні можливості, обсяг та руйнівну силу їхньої ударної міці та наявні панцерні засоби та фортифікаційні споруди. Згідно з одним розрахунком, ефективність артилерійського вогню від 1900 до 2000 року зросла у двадцять разів, а антитанкового — у шістдесят разів. Я зібрав усі інші зміни впродовж двадцятого сторіччя і поклав відношення західної здатности вести війну 2000 до 1900 року рівним 50:1, що означає, що Захід 1900 року мав 5 балів порівняно з 250 балами 2000 року.
1900 року західна військова потужність сильно перевершувала східну, хоча розрив був, безперечно, менший, ніж 2000 року. 1902 року британський флот за тоннажністю вшестеро переважав японський, а будь-яка європейська держава мала в армії більше людей, ніж Японія. Я покладаю відношення Захід:Схід 1900 року рівним 5:1, а це означає, що Схід 1900 року мав лише один бал (у порівнянні з 5 балами Заходу 1900 року та 12,5 балами Сходу 2000 року).
Рівень суб'єктивности в таких підрахунках задовольнить не всіх, але важливо, що 2000 року військова потужність Заходу така величезна, що всі інші рахунки — зокрема Заходу 1900 року чи навіть Сходу 2000 року — видаються мізерними. Отже, похибки оцінювання неважливі. Можна подвоїти чи поділити навпіл будь-які чи всі рахунки ведення війни за всі періоди до 1900 року, і на сумарний рахунок розвитку це помітно не вплине.
Відмінність між західним веденням війни 1800 та 1900 року менша, ніж між 1900 та 2000 роками, але все одно величезна — від епохи вітрильників, кінноти та гладкоствольних мушкетів, заряджуваних з дула, до розривних снарядів, панцерних кораблів на нафтовому паливі та кулеметів, з танками та літаками на підході. Дев'ятнадцяте сторіччя, мабуть, піднесло західну здатність вести війну десь на порядок, і я покладаю здатність Заходу вести війну 1800 року рівною 0,5 бала. Західні способи ведення війни на той момент були незрівнянно ефективнішими, ніж східні, що 1800 року варті, мабуть, 0,1 бала.
Перетворення у військовій справі, що відбулися в Європі від 1500 до 1800 року, історики називають "мілітарною революцією" — за цей час ефективність західних способів ведення війни побільшала, мабуть, учетверо. Східне ведення війни, навпаки, від 1700 року (коли Кансі почав завойовувати степи) до 1800 року фактично подалося назад. Не маючи екзистенційних загроз, китайські володарі постійно діставали мирні дивіденди від зменшування збройних сил та ігнорування дорогих технологічних новацій. Східні способи ведення війни 1800 року за ефективністю помітно не відрізнялися від 1500 року й були значно менш ефективними, ніж 1700 року. Тут бачимо, зокрема, пояснення того, чому британська армія у 1840-ві роки так легко змела китайські сили.
Поява пороху в чотирнадцятому сторіччі підвищила здатність вести війну і на Сході, і на Заході, хоча далеко не так драстично, як винаходи дев'ятнадцятого та двадцятого сторіч. Близько 1500 року найкращі європейські армії (особливо османи) були десь удвічі ефективніші, ніж за п'ять сторіч до того, хоча розміри та логістика зіграли тут не меншу роль, ніж порох.
Співвідношення способів ведення війни на Заході близько 1500 року та в великій, високоорганізованій, але допороховій армії Римської імперії обчислити важче. В одному дослідженні є оцінка, що один реактивний бомбувальник близько 2000 року має у п'ять мільйонів разів більшу вбивчу потужність, ніж римський легіонер[535], із чого ми можемо зробити висновок, що західний рахунок у 1 році до н. е./н. е. становить 0,0005 бала. Однак, безперечно, Рим мав більше легіонерів, ніж США мають реактивних бомбувальників, тому я оцінюю відношення рахунків західного ведення війни до римського як 2000:1, поклавши західний рахунок у 1 році до н. е./н. е. за 0,12 бала. Це робить римську військову машину в період найвищого піднесення серйозним суперником європейським арміям та флотам п'ятнадцятого сторіччя попри їхні пістолі та гармати, але не силам епохи "мілітарної революції". Це означає також, що римське ведення війни в період зеніту могло б конкурувати з монгольським і переважало б китайські можливості часів династії Тан.
На Сході, де бронзова зброя була звичайною вже 200 року до н. е., сили династії Хань (200 рік до н. е. — 200 рік н. е.) видаються менш ефективними, ніж римська армія, але після старосвітового обміну китайська мілітарна потуга постраждала значно менше, ніж західна. Армії та флоти, що ними династія Суй об'єднувала Китай у шостому сторіччі, були набагато сильніші, ніж будь-яка армія на Заході, а на часи імператорки У, близько 700 року, розрив став величезним.
535
реактивний бомбувальник та римський легіонер: Sean Edwards, "Swarming and the Future ofWarfare," unpublished PhD dissertation, Pardee Rand Graduate School, 2005, p. 136, зацитовано за Singer 2009, p. 100.