Віктор Горобець
«ЧОРНА РАДА»
1663 року
Передумови, результати, наслідки
Передмова
«Зараз по весні заводится на новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради»
«Тут зріте сины малоросійскіи нещастье матки вашей и крайную погибель отчизни вашея: єгда бо горделивіи и високодумніи тогдашніи козацкіе властолюбци и междоусобнія ратники, а отчизни вашея разорители и вас самих нещадніи губители, Виговскій и Пушкар Полтавскій изчезнуша, по них зась Хмелниченко и Сомко прейдоша; тогда третіи тим подобніи і гетмани и губытели ваши, Тетера и Бруховецкій, народишася».
Наприкінці червня 2013 р. виповнилось 350 років широковідомій Ніжинській раді 1663 р., за результатами якої на Лівобережжі було розв'язано проблему елекції осібного гетьмана, до влади прийшов ставленик Запорозької Січі Іван Брюховецький, а його суперники на гетьманських перегонах — наказний гетьман Яким Сомко та ніжинський полковник Василь Золотаренко разом зі своїми найближчими помічниками були або страчені, або відправлені на заслання до Сибіру. Утім не лише цим «прославилась» рада 1663 р. Зі слів автора «Літопису Самовидця», винесених в епіграф книги, нею було «заведено» в Україні «новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради»[1]. Крім того, постанови Ніжинської ради 1663 р. для багатьох дослідників асоціюються (до слова, не вповні коректно) з узаконенням територіального поділу Гетьманату на Лівобережний і Правобережний або — в ширшому контексті — з початком «Руїни» (ще одне історичне кліше, що потребує, як мінімум, широкого обговорення фахівців). Та й узагалі «Чорна рада» (значною мірою завдяки й літературному таланту Пантелеймона Куліша, котрий використав її фабулу як сюжет для завершеного в 1846 р. першого у вітчизняній художній літературі історичного роману «Чорна рада») стала для українців одним із знакових місць історичної пам'яті.
Усе це разом стало приводом для проведення в ювілейному 2013 р. низки регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференцій та круглих столів[2], а представники громадськості Сіверщини навіть виступили з ініціативою щодо відзначення цієї події на загальноукраїнському рівні. Експертні оцінки фахівців завадили реалізувати задумане, а відтак можна лише гіпотетично говорити про те суспільне протистояння, яке неминуче мало б місце в разі підтримки такої ініціативи.
Таким чином у контексті сказаного постає питання: чи вартує те, що відбулося влітку 1663 р. в околицях Ніжина, на широке суспільне відзначення чи, навпаки, гідне громадянське засудження? Наскільки та подія, за якою укорінилась назва «Чорна рада», була унікальною для історії Гетьманату? В якій мірі визначальними для козацької України стали її результати? Та наскільки підсумки Ніжинської генеральної ради 1663 р. перекреслили наявний історичний досвід розвитку Української козацької держави, а в якій мірі стали його органічним продовженням і практичним втіленням? Усі ці питання, безперечно, потребують суспільної актуалізації і широкого зваженого обговорення, навіть не беручи до уваги ту обставину чи відчувається наразі ювілейний присмак «чорнорадівських» подій, чи він уже відсутній.
Але проблематика «Чорної ради» 1663 р. цікава не лише з точки зору з'ясування її місця в структурі історичної пам'яті. Проблема становить інтерес і з точки зору розвитку вітчизняної історіографії. Надто вже випукло представлена Ніжинська рада 1663 р. в наявному вітчизняному історичному наративі, аби не піддатися спокусі сприймання її постанов як рубіжних передовсім у процесі занепаду Української козацької держави. І добре, якщо мова йде про подію лише як інтелектуальну провокацію для переосмислення складного історичного явища.
Отож, скажімо, відомі українські дослідники Валерій Смолій і Валерій Степанков, згадуючи про Ніжинську «Чорну» раду в монографічному дослідженню, присвяченому представленню політичного портрета Петра Дорошенка, тонко зауважують наявність очевидного конфлікту між тим, що задумувалось історичними персонажами тієї доби, та тим, що ними реалізовувалось на практиці: «Тим часом тривала кровопролитна громадянська війна завершилася ухвалою Ніжинської чорної ради (27-28 червня) про обрання гетьманом Лівобережної України І. Брюховецького, що засвідчило перемогу проросійськи налаштованого старшинського блоку, підтриманого запорожцями, незаможним козацтвом і поспільством. Фактично це означало, що відбулося перетворення унітарної козацької України у конфедерацію Правобережної і лівобережної Гетьманщини та Запорожжя. Характерно, що старшини, козаки і поспільство усіх трьох політичних утворень постійно декларували свою відданість справі єдності держави й доклали максимум зусиль до реалізації цих планів, однак усі їхні наміри й дії оберталися новою руїною для України»[3].
2
15 травня 2013 р. в стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна наукова конференція «Rutenia Divida: цивілізаційні орієнтири та політичні протиріччя козацьких еліт другої половини XVII ст. (до 350-ї річниці Чорної ради)», 17 червня 2013 р. Інститут історії України НАН України провів науково-практичну конференцію ««Чорна рада» 1663 року та «Руїна» Української козацької держави: історіографічні стереотипи та шляхи їх подолання (До 350-ліття Ніжинської ради 17-18 червня 1663 року)», а 26 червня 2013 р. Український інститут національної пам'яті спільно з Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя організували Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Громадянські протистояння в історії України: від непорозумінь і розбрату до національної консолідації, приуроченої 350-ій річниці Чорної ради в Ніжині».