— Не тобі мене повчати, — обурюється він. — Це не на тебе напали. На мене! І я кажу, що ми не зважатимемо.
Лум опускає очі. Я бачу, що він не згоден, але сваритися теж не бажає. Не зараз.
— Добре, — каже зрештою й відвертається. — Та якщо вони повернуться і приставлять до твоєї голови пістолет, не клич мене на поміч. Просто згадай свої слова: не зважай. Побачимо, чи це тобі допоможе.
— Я не міг не помітити твоїх рук, — трохи згодом каже мені Нельсон.
Уже вечоріє, і повільний відхід сонця наводить на мене сумне відчуття, що все закінчується раніше, ніж хтось до цього готовий. Коли чай охолонув і Нам обм’як на своєму стільці, я відвела його в ліжко, якомога ніжніше вклала та приклала гарячий рушник до живота. Нельсон запропонував залишитися й допомогти Луму з вечерею.
Я стою біля вітрини й відтворюю в пам’яті ранкову сцену, коли чую позаду його голос. «Це кінець, — думаю. — Він бачив мої руки і знає, що я не той, за кого себе видаю. Його підіслав не натовп, а тон і Джаспер, щоб знайти мене. Може, він зараз накине мені на голову мішок і відтягне в ніч?». Я розвертаюся до нього обличчям.
— Роби вже, — кажу йому. — Я втомився від цього всього.
— Що? — питає Нельсон. — Я лише мав на увазі… Я відзначив твої руки, бо вони схожі на руки митця.
Уже втретє за сьогодні Нельсон Вон мене дивує. Я переминаюся на місці, сказати нічого.
— Я граю на скрипці, — каже він і жестикулює. — Тож легко розпізнаю митця.
— На скрипці? — перепитую. Я не пригадую, що вчила це слово на заняттях англійської.
— Siu tai kam[41]?— каже він. — Xiao ti qin[42]? — Його китайська неточна й не рідна йому. Доводиться копирсатись у пам’яті. «Він не народився з нашою мовою в устах», — збагнула я.
Та все одно я впізнаю слово. А разом з ним приходить спогад — щось скорботне й гортанне пливе крізь відчинене вікно. Так звучала б утрата, якби її можна було втілити в музику. Мама заплющила очі й приклала руки до серця. «Ця мелодія нагадує мені про мою маму», — промовила вона.
— Вибач, якщо засмутив тебе, — каже Нельсон.
— Я ніколи не грав на скрипці, — відповідаю. Не знаю, чому я відкриваюся йому. — Але мама завжди захоплювалася музикантами, і я теж.
Коли він це чує, його обличчя спалахує, хоча вже й темно.
— Приходь якось послухати, як я граю.
Іще один сюрприз. Ідея безглузда. Це останнє, що я сподівалася почути. Невже він так вирішив заманити мене в пастку, яку замислив? Я чекаю, що моє тіло знову запалає, що в животі зрине пересторога. Натомість відчуваю лише настирливий глухий гул.
Це почуття нове для мене, проте цього разу я не можу сказати, чи віщує воно щось лихе. Не знаю, що це, тож воно мене лякає.
— Можливо, — кажу Нельсону.
7
Після протесту все на якийсь час затихло. Про той день нагадує лише маленька тріщина на вікні, яка не надто відрізнялася від брудної плями чи водяних розводів, і Намове забите ребро. Я підмітаю крамницю, витираю пил між кожною бляшанкою, банкою й мішечком, а також заповнюю полиці, аж доки вони не починають ломитися під новим товаром.
— У нашій крамниці широкий і багатий вибір, — каже Лум, коли бачить мою роботу. — Ну хто не захоче сюди прийти?
Нам і Лум без перестану торочать про Нельсона — мовляв, він, вочевидь, захисник, посланий нас охороняти. Знаю я таких захисників. Мені так і кортить відкрити цим двом очі, коли вони вихваляють його зріст і миловидне личко. А ще його спритність.
— Хороший юнак, — далі гне своє Лум. — Джейкобе, ти міг би дечого повчитись у нього, якщо хочеш вижити в цьому світі.
— Мати друзів не завадить, — каже Нам. — Ти ж не бажаєш зістарітися самотнім, як я, якому більше ні з ким зустрічати смерть, окрім як з Лумом. Ти хочеш мати сім’ю. Джейкобе, ти чуєш?
Зі мною щось коїться. Я мала б думати про те, як триматися подалі від Нельсона Вона, та натомість згадую його руки й нігті, широкі та плоскі, з білими півмісяцями внизу нігтьової пластини. Згадую мить, коли його пальці ковзнули по моїй спині — ми тоді несли Нама на ліжко перед приїздом лікаря — і як швидко він перепросив за це.
Уночі я пальцем по стегну пишу його ім’я. Нельсон. Китайською це Ні Ер Сень.
Я розбираю ієрогліфи на складові. Якщо зможу зрозуміти його ім’я, то збагну й наміри. Але воно так легко не піддається. Ні та Ер — просто звуки для відтворення їхніх англійських відповідників. А от останній, Сень 森, означає «ліс». Два дерева внизу й одне згори.
Три дерева, один ліс. Вочевидь, як і ліс, Нельсон таїть у собі безліч усього. Він певно має багато граней, але яких саме — я досі не збагнула.
41
Siu tai kam , свейтайкам — «скрипка» на кантонському (ґванджовському) діалекті китайської мови.