Дивлюся на нього — і серце переповнене. Я й гадки не мала, що чоловіки можуть створювати щось таке.
— Я трохи сп’янів, — промовляє він, коли музика стихає. На шиї, там, де скрипка впивалась у плоть, розквітають червоні відтиски.
— Це було неймовірно, — кажу йому. Не знаю, чи так чоловіки роблять компліменти один одному, але від алкоголю я осміліла. — Ти граєш так, ніби сам є музикою. У тебе вона оживає.
— Досить непогано, — бурмоче Лінь Дайю й заповзає назад у камін.
— Мама якось сказала, що мені треба грати емоційніше, — каже Нельсон. — Цікаво, як тепер вона оцінила б мою гру.
Я уявляю, наче жінка з фотографії на полиці над каміном зараз разом з нами в цій кімнаті. Вона схиляється над маленьким Нельсоном і поправляє його пальці.
— Це вона тебе навчила?
Нельсон киває.
— Вона грала змалечку. Моя перша скрипка належала їй.
Між нами западає невимушена тиша. Мої очі втупились у підлогу, але пульс пришвидшується, ризикуючи вискочити з мене. У Нельсона не було жодних вагань, жодних запитань. Навіть дýмки. Він просто здійняв у повітря скрипку й дав музиці владу над собою. Мабуть, саме це мав на увазі майстер Ван, коли говорив про найвищу форму досконалості каліграфа. Я заздрю Нельсону.
10
Десь у Пірсі білий чоловік прокидається й бачить, що в його дверях винувато стоїть шериф. Чоловіка викликають на допит щодо вандалізму в китайській крамниці. Кажуть, один свідок згадав, що помітив його на акціях протесту, і що, можливо, інші очевидці бачили, як він крутився біля крамниці. Чоловік це заперечує, і шериф схильний йому вірити, проте, на жаль, треба вжити якихось дій. За ймовірні злочини чоловіка затримують на два дні.
Схоже, спрацювало. Після арешту справи в крамниці йдуть краще. Наші вікна більше не обліплені щоранку плакатами. Посилки припинилися. Більше немає мертвих щурів. Торгівля відновлюється у звичному режимі.
— Можливо, — каже Нам, — ми нарешті вийшли з-під тіні гори.
Проте хоча нас і перестали цькувати, схоже, іншим стає тільки гірше. Слідом за китайською пральнею зачиняється цирульня Чена.
— Тут стає надто небезпечно, — каже він Намові. — Я повертаюсь у Ґванджов.
Я прочитала в газеті — четверта сторінка, крихітна замітка в кутку, — що натовп грабує китайський квартал і лінчує тамтешніх жителів. Тіла проштрикують і знущаються над ними, каструють і обезголовлюють. Журналіст виправдовує це правом американців на революцію.
11
Іноді в перервах між своїми уроками Нельсон навідується у крамницю. Мені він каже, що приходить просто скоротати час, однак судячи з того, як юнак напружується, коли заходять білі покупці, він тут на випадок, якщо щось трапиться. Нельсон вищий за більшість китайців у Пірсі, і по його цілеспрямованій ході та солідному носі неважко помітити, що його нелегко буде похитнути.
Ми затримуємося між полицями. Ящик з консервованим чорносливом біля моїх ніг досі чекає, коли його впорядкують. Нельсон показує на абрикоси, сливи й персики та питає, як вони називаються на моєму діалекті китайської. Він вивчив лише кілька слів, коли був маленьким. Його батьки, вихідці з того самого регіону, що й Нам і Лум, хотіли, щоб він добре розмовляв англійською.
— Xing[51], — повільно промовляю я йому. — Li zi[52]. Tao[53].
— Tao, — він намагається відтворити, обхоплюючи губами звук. Його серйозний вираз обличчя смішить мене.
А Нам, який не любить бути таким суворим, як Лум, гукає до мене з-за прилавка й питає, чи я вже закінчила свою роботу. Ми з Нельсоном схиляємо голови, прикривши роти руками, ще дужче сміємося й переходимо до ліків і трав. Нельсон бере висушений жовтий корінь.
— Це хванці, — кажу йому.
— Гм, — він водить великим пальцем по кореню, щоб відчути його гладкість. — Навіть не знаю, як це буде англійською.
— Може, й не варто, — промовляю я. — Деякі речі краще залишити так, як їх було задумано.