— Скажи, чи могла б ти зробити це знову?
— Що? Думаю, що так. Але не буду: це надто ризиковано.
— А показати мені шлях? Звичайно, ти можеш! Дивись, я переодягнуся електриком — брудний комбінезон, значок союзу, набір інструментів. Ти просто позичиш мені перепустку, і...
— Ні!
— Що? Крихітко, будь розумницею. Ставлю один до чотирьох, що половина персоналу лікарні навколо нього — самозванці від того чи іншого сервісу новин. Для людей це найцікавіша історія від тих часів, коли Колумб вмовив Ізабеллу закласти свої коштовності. Єдине, що мене хвилює, — так це те, що я можу наштовхнутися на ще одного фальшивого електрика...
— Єдине, що хвилює мене, — це я сама, — перебила Джилл. — Для тебе це просто історія, а для мене — кар'єра. Вони відірвуть мені голову, ноги, а потім залізницею вивезуть з міста. На цьому моя кар'єра медсестри закінчиться.
— Гм... Ось воно що.
— Так і буде.
— Леді, ви пропонуєте мені хабар?
— Наскільки великий хабар? Він має забезпечити мене до кінця мого життя в Ріо.
— Що ж... історія варта грошей, звичайно, але не очікуй, Що я перебиватиму ціну «Об'єднаної преси» чи «Рейтерз». Як щодо сотні?
— Ким ти мене вважаєш?
— Ми вже обговорили це, ми торгуємося. Сотня і п'ятдесят?
— Налий мені ще і знайди для мене номер «Об'єднаної преси».
— Це Капітолій 10-9000. Джилл, ти вийдеш за мене? Це найбільше з того, що я можу.
Вона здивовано глянула на нього:
— Що ти сказав?
— Ти вийдеш за мене? Потім, коли вони виженуть тебе з міста, я чекатиму тебе на виїзді і врятую від жалюгідного існування. Ти повернешся сюди, охолодиш пальчики в моїй траві, у нашій траві й забудеш свій сором. Але спочатку ти маєш гарно постаратися і провести мене в лікарню.
— Бене, ти говориш майже серйозно. Якщо запрошу Справедливого Свідка, ти повториш свою пропозицію?
Кекстон кивнув.
— Джилл, ти сильна жінка. Пиши Свідку.
Вона встала.
— Бене, — сказала м'яко, — я не хочу втягувати тебе в це.
Вона скуйовдила його волосся та поцілувала.
— Ніколи не жартуй про одруження зі старою дівою.
— Я не жартую.
— Я здивована. Витри помаду, і я розкажу тобі все, що знаю. А потім ми подумаємо, як ти зможеш це використати, не посилаючись на мене. Цього достатньо?
— Більш ніж достатньо.
Вона детально все йому розповіла.
— Я впевнена, що він не під таблетками. Я точно знаю, що мислить він раціонально, хоча звідки така впевненість, я пояснити не можу. Він говорить дуже дивно і ставить дурні запитання, проте я переконана, що він — не психічно хворий.
— Він був би незвичайним, навіть якби не говорив дивно.
— Що?
— Скористайся головою, Джилл. Про Марс нам відомо небагато, але ми знаємо, що Марс дуже не схожий на Землю. А також те, що марсіани, хоч би які вони були, — це точно не люди. Уяви, що тебе несподівано кинули десь глибоко в джунглях у плем'я, яке ніколи не бачило білої жінки. Чи знатимеш ти всі тонкощі культури, яких там навчаються впродовж усього життя? Чи не буде твоя розмова здаватися їм дивною? І це дуже м'яка аналогія: думаю, що правда в цьому разі щонайменше у сорок мільйонів разів незрозуміліша.
Джилл кивнула:
— Я зрозуміла... І саме тому не звертала уваги на його дивні зауваження. Я ж не ідіотка.
— Ні, ти справді кмітлива — як на жінку.
— Хочеш, щоб я вилила оце мартіні на твоє ріденьке волосся?
— Мої вибачення. Жінки набагато розумніші, ніж чоловіки; це доведено загальним устроєм нашої культури. Передай келих, я наллю ще.
Вона пристала на пропозицію миру й продовжила:
— Бене, цей наказ не пускати до нього жінок безглуздий. Він не сексуальний маніяк.
— Без сумніву, вони не хотіли, щоб він одночасно зіткнувся зі стількома потрясіннями.
— Він не був шокований. Швидше просто... зацікавлений. Мені не подобається, коли чоловіки так не мене дивляться.
— Якби ти задовольнила його прохання про особистий огляд, то все могло б бути у твоїх руках. Можливо, у нього є всі інстинкти і ніяких затримок розвитку.
— Що? Не думаю. Припускаю, що вони не розповідали йому про чоловіків та жінок; він лише хотів побачити, у чому ж різниця.
— Vive la difference![8] — у захваті вигукнув Кекстон.
— Не будь грубішим, ніж ти є насправді.
— Я? Я не грубий, я улесливий. Я дякував усім богам за те, Що народився людиною, а не марсіанином.
— Будь серйозним.
— Я ніколи не був серйознішим.
— Тоді помовч. Він би не додав мені турбот. Можливо, він іще подякує мені. Ти не бачив його обличчя. А я бачила.
— А що з його обличчям?