Выбрать главу

Я ніколи не бачив пророків Старого Заповіту, але, дивлячись на цього мужа, що його повалено гнівом Божим, широко розкарячено на велетенському уриналі з порцеляни, накрито вихором рамен, хмарою розпачливих судом, понад якими ще злітав голос його, чужий і незламний, я осягнув гнів Божий святих мужів.

Той діалог був небезпечний, як розмова блискавиць. Ламані лінії його рук розривали небо на шматки, а у проміжках визирав лик Єгови, набряклий гнівом і запльований прокльонами. Не дивлячись у той бік, я бачив його, страшного Деміурга[17], як він, возлігши на темнотах, мов на Синаї, і сперши могутні долоні на карниз фіранок, прикладався обличчям велетня до верхніх шибок, об які потворно розплющувався його м’ясистий носище.

Я чув той голос у перервах пророчої тиради батька, чув ті потужні рокотання надутих губів, що від них брязкотіли шибки, і те, як вони змішуються з вибухами заклять, ламентаціями й погрозами.

Часом голоси відступали і стиха зіщулювалися, нагадуючи белькотіння вітру в нічному комині, але відтак вибухали знову гучним великим рейвахом, бурею змішаних прокльонів і схлипів. Зненацька розчахнулося темним позіханням вікно, і плахта пітьми загорнула кімнату.

У спалаху блискавки я побачив батька в розвіяній білизні — зі страшним прокляттям він могутнім струменем вихлюпував вміст уриналу за вікно — в ніч, усю заповнену гудінням, як мушля.

2

Батько поволі малішав і в’янув на очах.

Сидячи навпочіпки під великими подушками, дико нашорошений пучками сивого волосся, він розмовляв із собою впівголоса, цілком занурений ув якісь плутані внутрішні авантюри. Могло здаватися, що його особистість розпалася на багато взаємно посварених і суперечливих істот — надто вже голосно він сварився із собою, надто пристрасно й наполегливо розважав, переконував і просив, а то раптом ніби брався головувати на зібранні групи якихось зацікавлених осіб, що їх, докладаючи до цього всіх покладів запалу й енергії, намагався примирити. Але ці галасливі зборища з усією жарінню всіх темпераментів насамкінець неминуче розвалювались у прокльонах, звинуваченнях та образах.

Потім настав час деякого затихання, внутрішнього заспокоєння, благої душевної врівноваженості.

На ліжку, на столі, на підлозі знов було порозкладувано фоліанти, і якийсь наче бенедиктинський спокій праці запановував у світлі лампи над білою постіллю та схиленою сивою головою батька.

Але щойно мати пізнього вечора поверталася з крамниці, батько оживав, кликав її ближче і з гордістю показував чудові перебивні картинки, якими він так майстерно приоздобив сторінки головної книги.

Тоді ж ми всі зауважили, що батько з дня на день зменшується — немов горіх, що всихається всередині шкаралущі.

Це меншання принаймні не супроводжувала жодна втрата сил. Навпаки — стан його здоров’я, настрій та рухливість ішли, здавалося, до кращого.

Тепер він часто, голосно і зі щебетанням сміявся, просто-таки заливаючись, або, бувало, стукав у ліжко й відповідав собі «прошу» в різних тональностях, причім упродовж годин. Час від часу він вибирався з ліжка, вилазив на шафу і, скорчившись під стелею, щось там упорядковував у звалищах, повних іржі та пилюки.

Іноді він ставив два крісла одне проти одного і, спершись руками на бильця, розгойдувався вперед і назад ногами, в той же час просвітленими очима шукаючи на наших обличчях виразів подиву і підтримки. З Богом він, здавалося, примирився цілковито. Ночами у вікні спальні іноді з’являвся лик бородатого Деміурга, залитий темно-пурпуровим бенгальським світлом[18]; якийсь час він приязно дивився на батька в його глибокому сні, співуче батькове хропіння, здавалося, мандрувало десь далеко незнаними теренами сонних світів.

Довгими й півтемними пополуднями тієї пізньої зими батько час від часу на цілі години провалювався в густо заставлені непотребом закамарки, завзято в них нишпорячи.

Кілька разів траплялося, що під час обіду, коли всі збиралися при столі, батька не було. У такі хвилини мати мусила довго гукати «Якубе!» і гримати ложкою об стіл, поки він не вилазив з якої-небудь шафи, весь обліплений шматтям павутини й пилюки, з відсутнім поглядом, зануреним у плутані, лиш йому відомі справи, які цілком поглинали його.

вернуться

17

Д е м і у р г  (з гр.) — у Платона: божий будівник світу, що вічній, проте позбавленій форми матерії надає окреслену форму; так само: майстер, творець, митець. У Шульца це поняття трапляється в різних значеннєвих відтінках; часом — як у цьому випадку — заміняє поняття «Бога», часом, однак, означає радше «креатора».

вернуться

18

Б е н г а л ь с ь к е   с в і т л о  — різнобарвні штучні вогні, вперше виготовлені в Індії.