Рис. 183. Магічні вироби з кістки із зображеннями: І — Іллічівка; 2 — Путивль
Невелика серія жертовних ножів виділена на матеріалах бронзового віку Східної Європи[436]. Найбільш ранньою знахідкою цієї групи є кривий ніж із поховання доби ранньої бронзи біля с. Сватове на Луганщині[437]. Для жертовних ножів показовим є асиметричність леза, яке закінчується відігнутим убік кінцем. У Сватівському комплексі жертовний ніж був покладений поряд із звичайним, листовидної форми. Цей факт підкреслює різне функціональне навантаження названих знарядь. Добою пізньої бронзи датуються жертовні ножі з селища Вознесенка у Запоріжжі та із с. Єлисеєвичі у Північному Надазов’ї. Такі ножі використовували для забою та розробки жертовних тварин, зокрема на поховальних церемоніях. До культових знарядь також можна віднести згадану вище колотачку шамана з-під Путивля (рис. 183, 2) та двозубе знаряддя, вирізьблене із стегнової кістки людини, виявлене у ровику культової споруди на кургані 17 біля с. Виноградне Запорізької області. Використання кісток людини у косторізній справі не може бути пояснене браком відповідної сировини тваринного походження. Швидше це один із проявів магії, так само як і використання модельованих черепів.
Амулети входили складовими елементами до набору прикрас, виконуючи магічну захисну функцію оберега. Враховуючи невелику кількість знахідок амулетів у похованнях, слід припустити, що володіння ними було доступним не кожному. В індоіранських племен таким амулетом або навіть, як вважає В. Я. Кияшко, фетишем були молоткоподібні шпильки та рогачки, вирізьблені з кістки та рогу. Серед різних етносів трапляються амулети з просвердлених ікол хижих тварин. Для праслов’ян та прабалтів показові кільцевидні підвіски з бурштину та вічковидні бронзові. Серед прафрако-іллірійського населення Закарпаття були поширені медальйони з місяцеподібними підвісками у формі закручених досередини волют. Однак незрівнянно більшою популярністю у представників різних етнічних груп користувалася солярна символіка, коли дрібним речам особистого вжитку надавалася форма хреста, кола та хреста, вписаного до кола. Побутували також амулети у вигляді мініатюрних копій, знарядь праці (серпиків, сокирок, молоточків, гачків та ін.).
Розквіт землеробства за доби пізньої бронзи сприяв поширенню металевих амулетів у вигляді високого трикутника, увінчаного трьома хрестоподібно розташованими кільцями, які нагадують обрис жінки. І. К. Свєшніков відзначив схожість таких підвісок із давньоєгипетським символом “анх” — ієрогліфом “життя”[438]. Як амулети використовували окремі кістки тварин, роблячи у них отвори для підвішування, зокрема метаподії бика та коня[439].
Бронзовий вік позначений особливим розвитком солярного культу на всіх континентах Старого Світу, як у перших цивілізаціях (Єгипет, Месопотамія), так і у первісних племен. Поклоніння Сонцю пов’язане з успіхами у розвитку скотарства, землеробства, металообробки. Таким чином, економічний прогрес надав нового імпульсу розвиткові духовної культури. Огляд ритуальних споруд та предметів культу показує, що в курганах, кромлехах, ровах, огорожах, зольниках, жертовниках, вівтарях, головним конструктивним елементом є коло — найпоширеніший символ Сонця. Солярна символіка (коло, хрест, та їхні комбінації) зафіксована в наскельних малюнках, на посуді ритуального призначення, амулетах, клейнодах, зброї (рис. 184). В індоіранських племен солярний знак нерідко подавався у вигляді свастики. На нашу думку, обряд поклоніння Сонцю відбувався на згаданих вище святилищах округлої форми, біля вівтарів згідно з найважливішими календарними обрядами, а також на висотах біля наскельних зображень світила. Із появою легкої швидкохідної колісниці, з колесами на шпицях та запряженої кіньми, образ Сонця став асоціюватися з умовним чотиришпицевим колесом із крапкою або кружальцем у центрі, на перехрещенні шпиць. Складається міф про сонячну колісницю, запряжену небесними конями або ж птахами. Візницею на ній виступає сам сонячний диск — уособлення світила. Елементи солярного міфу відображені, зокрема, на так званих кінських брилах Кам’яної могили, де домінують солярні знаки, коні, колісниці.
Рис. 184. Керамічні вироби з малюнками та знаками
Якщо Сонце є вогнем небесним, із рухом якого пов’язані річний господарчий цикл та регулярна зміна пір року, то повсякденне життя не могло обійтися без вогню земного, що палахкотів у кожній оселі. Уявлення про велику очисну силу вогню увійшло у свідомість людини, бо підтверджувалося на практиці. Вогнем очищалося місце будівництва житла та поховальної споруди. Великі багаття та малі вогнища палали на святилищах і перед домашніми вівтарями. У мешканців лісостепу культ вогню засвідчений численними зольниками, де місцевлаштування величезного багаття, після відповідних культових церемоній, увічнювалося земляним насипом. Населення степової смуги було менш схильним до влаштування грандіозних вогнищ за браком деревини, але й воно віддавало належне вогненному ритуалу, користуючись жаровнями чи курушками.
436
Tallgren А. М. Studies of the Pontic Bronze Age // ESA. — Helsinki, 1937. — T. 12, big. 1, 3—5.
437
Нечитайло А. Л. Связи населения степной Украины и Северного Кавказа в эпоху бронзы. — К., 1991. — С. 743, рис. 12.
438
Свешников И. К. О символике вещей михалковских кладов // СА. — 1968. — № 1. — С. 15—16.
439
Лесков А. М. Кировское поселение // Древности Восточного Крыма. — К., 1970. — С. 38, рис. 32, 2—4.