Так, кремація померлого могла здійснюватися як на місці поховання, так і на стороні. В останньому випадку перепалені кістки та попіл збиралися до урни чи в мішечок і перевозилися до поховальної споруди. При обряді інгумації тіло ховали у зібганому, випростаному або ж сидячому положенні. Тут спостерігається велика кількість варіантів положення рук, ніг, орієнтації небіжчика за сторонами світу. Відомі випадки так званих вторинних поховань, коли у землю клали кістки уже зітлілого трупа, тобто практикувалося перенесення кісток із попередньої могили. Колективні поховання за доби бронзи трапляються досить рідко. Серед поховальних споруд переважають прямокутні ями, відомі також овальні та круглі у плані, із сходинками та заплічками, катакомби, підбої, дерев’яні склепи, скрині та закладки, стовпові конструкції, довбані колоди тощо.
Четверта фаза обряду (створення з кісток померлого його зображення) фіксується лише в окремих випадках. При дослідженні деяких поховань індоіранської спільності виявлено мацерацію тіла (очищення кісток померлого від м’яких тканин). Далі скелет використовувався для виготовлення подоби людського тіла, а на черепі моделювалося обличчя небіжчика, підфарбоване вохрою. У такий спосіб відтворювався двійник померлого. Але значно частіше тіло померлого ховали у підземному склепі (катакомбі), а для виготовлення двійника використовували лише череп із модельованим на ньому обличчям.
Маніпулювати з кальцинованими кістками спалених небіжчиків було набагато простіше. Їх зберігали у посудині-урні або ж зашивали у спеціально виготовлену ляльку — подобу небіжчика, яка виконувала функції ритуального двійника[448]. Наявність такої ляльки можна припустити у найбагатшому похованні 43 прабалтського могильника Стрелиця у Верхньому Подніпров’ї. Вузька та довга яма була розрахована на випростаного небіжчика, але у центрі її виявлено скупчення перепалених кісток, а трохи вище — гривню місяцеподібної форми та бурштинове намисто. Іще вище, де могла б бути голова, лежала дротяна діадема, обнизана бісером. Така реконструкція ляльки дає змогу уточнити функції окремих речей. Адже автор розкопок називає місяцеподібну гривну діадемою, а дротяну діадему — гривнею[449].
П’ята фаза обряду (спорудження тимчасового житла для двійника небіжчика) може бути проілюстрована культовою спорудою 2 на поселенні праслов’ян Пустинка на Дніпрі, де виявлено жертовник та ямки з перепаленими кістками людей. Згадана споруда пов’язана з культом мертвих, але з огляду на загальну структуру поховального культу індоєвропейців її також можна розглядати, як тимчасове житло небіжчиків. В аналогічних спорудах мали зберігатися двійники з модельованими черепами у степового населення до того моменту, як їх остаточно переносили до склепів — катакомб.
Шоста фаза обряду включає поховання урн із кістками, а також ритуальних двійників, черепів та інших частин тіла предків. Фактично вона повторює третю фазу, на якій і закінчується поховальний ритуал для більшої частини населення. Четверта і шоста фази були привілеєм видатних осіб.
Але поховальний обряд індоєвропейців не завершувався шостою фазою. За нею логічно йде сьома — зведення надмогильної споруди. Адже поняття “курган”, “могила” є загальноіндоіранськими, що були запроваджені до вжитку не пізніше III тис. до н. е., коли й поширилася традиція спорудження курганів на території України[450]. У II тис. до н. е. вони вже зводилися повсюди представниками усіх етнічних груп. Звичайно спостерігається поєднання курганного та безкурганного обрядів поховання. У степу переважав перший, а в лісостепу та Поліссі — другий. На безкурганних грунтових могильниках довкола окремих поховань також споруджувалися ровики, кромлехи, огорожі, а над ними влаштовувалися кам’яні закладки, встановлювалися кам’яні та дерев’яні знаки.
448
Грязнов М. П. Таштыкская культура // Комплекс археологических памятников у горы Тепсей на Енисее. — Новосибирск, 1979. — С. 89, 142, 143.
450
Кузьмина Е. Е. Происхождение индоиранцев в свете новейших археологических данных // Этнические проблемы истории Центральной Азин в древности: (П тысячелетие до н. э.). — М., 1981. — С. 106.