Важливим елементом поховального культу було принесення у жертву тварин, іноді людей, після чого влаштовувалися поминальні “страви” та “тризни”. Виходячи із загальноіндоєвропейських традицій, можна припустити, що поминальні трапези правилися також на дев’ятий (десятий) та сороковий день по смерті. Сліди багать, уламків посуду та подрібнених кісток тварин можна віднайти на місцях таких тризн у межах могильників.
Поховальний інвентар був більш-менш традиційним для всіх етнічних груп і включав головним чином посуд із рідкою, іноді м’ясною їжею. У похованнях доби ранньої бронзи постійно знаходять крем’яні знаряддя праці та елементи озброєння. Відомі комплекси інструментарію майстрів-ливарників, спеціалістів з обробки кременю, дерева, шкіри. Із розвитком ливарного виробництва поховальний інвентар поступово насичується металевими речами. Компонентом поховального інвентаря також виступають атрибути влади — так звані клейноди: кам’яні сокири, булави, дерев’яні посохи та жезли, стрекала з бронзовими вістрями, металева зброя. Різноманітні прикраси характеризують комплекси жіночих поховань.
Надзвичайно рідкісною категорією поховального інвентаря є музичні інструменти. Адже ритуальні церемонії вимагали відповідного звукового оформлення. У похованнях скотарів зафіксовані флейти Пана — музичний інструмент із семи — дев’яти різних невеликих кістяних рурочок. Відомі також знахідки волинки, пастушого ріжка. Усі вони належать до розряду духових, а грали на них чабани.
Рис. 186. Система знаків на гральних костях катакомбної культури. Автор С. М. Санжаров
На особливу увагу заслуговують ігрові набори у складі інвентаря. Гра у ті часи була не розвагою, а складовим елементом культової практики. В індоіранському середовищі була поширена гра у кості. Найпростіші з них складалися з наборів альчиків — суглобових кісточок дрібної рогатої худоби. Вони виступають і інструментом гри, і нагородою переможцю. У похованнях найудатніших гравців можна нарахувати до двохсот альчиків. Рідше трапляються спеціально вирізьблені гральні кості з позначками на гранях (рис. 186). Так, у похованні 5 кургану 1 біля с. Малозахар’їне на Дніпропетровщині чотири такі кості були прикриті дерев’яними ковпачками, що роз’яснює принцип гри[451]. Показово, що знаки на гральних костях відповідають цифрам “1”, “10” і “40”[452] — дням поминального циклу. Отже, простежується певний зв’язок між грою та поховальним культом. Як засвідчують індоарійські та давньогрецькі писемні джерела, гра у кості була прерогативою знаті. З часом ігрові набори удосконалюються, поряд з альчиками з’являються кістяні та кам’яні фішки, ігрове поле. Ігрову “дошку” у вигляді глиняного прямокутника, розділеного на 12 полів-клітин, виявлено поряд із набором із 77 альчиків у похованні 1 кургану 2 у групі 1 біля с. Суха Калина Дніпропетровської області[453]. Окремі альчики спеціально підшліфовувалися для гри, на їхніх гранях робилися спеціальні позначки.
Дослідження поховального культу розкриває, таким чином, різні аспекти духовної культури населення України, дає матеріал для певних історичних висновків.
Глава 6
Антропологічний склад населення
Антропологічний склад племен катакомбної культури, яка наприкінці III — на початку II тис. до н. е. займала майже увесь південь Східної Європи, на сьогодні вивчений досить грунтовно на базі великої кількості палеоантропологічних матеріалів. Більшість антропологів дійшли висновку про неоднорідність її антропологічного складу, що підтверджується і дослідженнями археологів, котрі поділяють катакомбну культуру на ряд окремих культур і визнають її різноетнічність. Своєрідність цих культур, на думку дослідників, пов’язана з нашаруванням попередніх груп ямного населення та інокультурними контактами[454].
Дослідження палеоантропологічних матеріалів із поховань катакомбної культури не тільки засвідчило розмаїття антропологічних типів та варіантів, а й переконало в тому, що антропологічний склад катакомбного населення і походження складаючих його типів можна розглядати лише в межах конкретних археологічних варіантів, а ще краще — на окремих вузьколокальних мікрогрупах у межах вододілів і долин невеликих річок, а в деяких випадках і окремих курганних могильників.
451
Ковалева И. Ф., Андросов А. В., Шалобудов В. Н., Мартюшенко Д. В. Курганы эпохи бронзы степного Правобережья Днепра // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1989. — С. 8, рис. 2, 5—11.
453
Ковалева И. Ф. Срубные погребения с наборами альчиков // Исследования по археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1990. — С. 65, рис. 2, 1—5.
454
Братченко С. Н., Шапошникова О. Г. Катакомбная культурно-историческая общность // Археология Украинской ССР. — 1985. — Т. 1. — С. 419.