Рис. 188. Голова чоловіка з кургану 9 групи “Аккермень”. Інгульська катакомбна культура. Реконструкція М. М. Герасимова
Друге, не менш важливе питання стосується походження мезобрахікранного, надто широколицього антропологічного комплексу, поширеного на другому етапі катакомбної культури. Його поява у причорноморських степах поки що не може бути пояснена безперервністю місцевої лінії розвитку, оскільки на цій території подібні комплекси[457] траплялися лише за неолітичної доби. Відтак вони відомі на суміжних територіях у населення пізнього етапу ямної культури та носіїв північнокавказької культури Калмикії та Передкавказзя, де було виявлено морфологічні комплекси (тип А, за А. В. Шевченком), які походять від неолітичного населення Надпоріжжя — Приазов’я[458]. Про те, що це пізньонеолітичне населення дожило до катакомбної доби, можуть свідчити і спостереження, зроблені А. Д. Столяром, який писав, що “маріупольський могильник і синхронні йому аналогічні некрополі не передували усій давньоямній культурі загалом, а існували одночасно, у крайньому випадку із самими різними групами цих поховань, локалізуючись, імовірно, головним чином у більш східній частині південноруських степів. Деякі традиції культури траншейних могильників Надцоріжжя — Приазов’я (випростане положення небіжчиків) продовжують проявлятися у катакомбних похованнях цієї ж території”[459]. Про те саме говорять спостереження І. Ф. Ковальової, яка в південному лісостепу Лівобережної України в катакомбних похованнях знайшла посудини біконічної форми, орнаментовані накольчатою і шнуровою технікою, дуже схожі з посудом ранньонеолітичного Микільського могильника. На її думку, саме південний лісостеп із численними підкурганними похованнями постмаріупольської культури (випростаними) і можуть бути вихідними у формуванні “західного катакомбного варіанта”. Але, на жаль, ця думка не може бути ні спростована, ні підтверджена, бо антропологічні матеріали з постмаріупольських поховань дуже нечисленні.
Рис. 189. Голова хлопчика з поховання донецької катакомбної культури в м. Луганську. Реконструкція М. М. Герасимова
Водночас велика схожість фізичного типу пізньокатакомбних груп причорноморських степів з ямними і північнокавказькими групами Північно-Західного Прикаспію (III і IV групи, за В. А. Сафроновим), тотожність поховального обряду (випростане положення покійників у катакомбах та ін.), чималий вплив “північнокавказців”, який простежується на виробах із металу та кераміки в північнопричорноморських степах, дають змогу припустити, що якась, досить-таки значна частина “північнокавказців” просунулася на захід. Тим більше, що до середини II тис. до н. е. увесь Кавказ разом із суміжними територіями стає рухливим. Тут відбуваються різного роду переміщення, утворюються, квітнуть і швидко змінюються культури, носії яких беруть активну участь у етнокультурних процесах від Південно-Східної Європи до Близького Сходу. Ймовірно, просування “північно-кавказців” на захід йшло через Дон, по території Самаро-Орельського межиріччя в район Огріньської переправи, у верхів’ях Інгульця (Криворіжжя), а далі в межиріччя Інгульця та Бугу[460], що спричинило рух значної частини пізньоямного і ранньокатакомбного населення Придніпров’я в південно-західному (в район Буджака), південно-східному (Передкавказзя) та, можливо, північному (уверх по Дніпру) напрямках.
Просування мезобрахікранного широколицього ортогнатного населення різною мірою вплинуло на фізичний тип населення окремих груп катакомбної культури причорноморських степів. Так, на території Самаро-Орельського межиріччя, Криворіжжя, Запоріжжя і межиріччя Бугу та Інгульця відбулася повна заміна місцевого „населення північнокавказьким. На самому „півдні „Херсонської області (Примор’я) і в басейні р. Молочної населення також повністю змінилося, але поки що неясне його походження. Хоча воно теж мезобрахікранне, однак з ширшим обличчям та масивніше. Уздовж правого берега Дніпра (вигцетарасівська група) населення майже не змінилося, відчувається лише незначна домішка мезобрахікранів. Здається, що цей район обминули великі переміщення.
Про немирне вторгнення “північнокавказців” у Північне Причорномор’я свідчать показові саме для пізнього етапу катакомбної культури на цій території великий відсоток у похованнях трепанованих черепів (понад 10 %) або з травмами[461], а також поява багатих поховань зі зброєю.
457
Зіневич Г. П„ Круц С. І. Антропологічна характеристика населення території України за матеріалами експедицій 1961—1963 рр. — К., 1968.
458
Шевченко А. В. Антропология населения южнорусских степей в эпоху бронзы // Антропология современного и древнего населения в Европейской части СССР. — Л., 1986. — С. 147, 150 та ін.
459
Столяр А. Д. Мариупольский могильник как исторический источник // СА. — 1955. — № 23. — С. 36.
460
Підтвердженням тому, що просування відбувалося північним степом, на межі з лісостепом, може служити і стабільність у цей час населення в Приазов’ї (і в ямний, і в катакомбний часи населення залишалося незмінним).
461
Круц С. И. Палеоантропологические исследования в степном Поднепровье: (Эпоха бронзы). — К., 1984. — С. 79—80.