Впливом населення Близького Сходу, який теж ішов через Північний Кавказ (вірогідніше через Північно-Східний), можна пояснити і традицію ховати черепи із модельованими за допомогою глини обличчями, що розповсюджується також на пізньому етапі катакомбної культури, в західній її провінції, в похованнях еліти.
Подібна практика обличкування черепів глиною з’являється ще в Давній Палестині, в Ієрихоні, починаючи з VII—VI тис. до н. е., трапляється в Анатолії, Месопотамії, пов’язана з культом родючості, та зберігається у населення Східного Середземномор’я до античності[462]. Цікаво, що на всіх обличкованих черепах із басейну р. Молочної та Криворіжжя наявні трепанаційні (посмертні) отвори в потиличній ділянці, що виникли, очевидно, внаслідок бальзамування небіжчиків, яке було поширене також на Близькому Сході, в Стародавньому Єгипті[463]. Серед модельованих черепів виділяються різні морфологічні варіанти, прикметні для населення катакомбної культури Причорномор’я, — від різко виражених доліхокранів до ультракороткоголових, різниця між якими наочно ілюструється формами модельованих поверх кісткової основи носів — від горбоносих (“вірменоїдних”) до прямих з досить невисоким переніссям.
Дещо своєрідним було формування фізичного типу катакомбної культури в басейні Сіверського Дінця. Складається враження, що тут він не мав генетичної підоснови і, можливо, з’явився в уже сформованому вигляді (питання це поки що залишається відкритим за браком антропологічних матеріалів як ямного, так і ранньокатакомбного часу). Різкої зміни фізичного типу на пізньому етапі не фіксується, хоча і відчувається переважання більш широколицього населення.
Характерною особливістю населення басейну Сіверського Дінця катакомбної доби є штучна деформація черепа (до 60 % на пізньому етапі, 15 % на ранньому), притаманна населенню більш східних територій поширення катакомбної культури: Калмикії, Нижнього Поволжя, басейну Дону, а також Північно-Східного Приазов’я, згідно з дослідженнями К. О. Шепель та А. В. Шевченка.
Рис. 190. Череп людини з модельованими глиняною сумішшю рисами обличчя з поховання інгульської катакомбної культури біля с. Жовтневе
Рис. 191. Череп людини з модельованим обличчям із поховання інгульської катакомбної культури біля с. Старобогданівка
Хоча найпростіші форми штучної деформації черепа фіксуються ще в неандертальців[464], на території східної Європи, а вірніше, на Кавказі поодинокі знахідки штучно деформованих черепів відносяться лише до IV—III тис. до н. е. (могильники Гінчі та Гоно в Дагестані). Масовими вони стають тільки в похованнях катакомбної культури. Вважається, що штучна деформація є даниною естетичним традиціям колективу та буває різних типів (лобно-потилична, циркулярна та ін.), що пояснюється різними способами накладання давлячої пов’язки. Питання витоків цього явища не зовсім з’ясоване, але в багатьох випадках воно було стійкою етнокультурною ознакою. Окремі дослідники походження штучної деформації пов’язують із Близьким Сходом, звідки вона через Великий Кавказ потрапила в передкавказькі степи і далі на захід та схід. Деякі паралелі виявлено на Передньому і Середньому Сході, в Східній Анатолії. Слід відзначити, що штучна деформація не стосується якогось окремого антропологічного типу (як і модельовані черепи-маски). Морфологічно деформовані черепи досить різнорідні. Це може свідчити про складний процес формування катакомбного населення, до якого входили різні антропологічні типи. Поодинокі знахідки штучно деформованих черепів маємо і в більш західних регіонах Європи: жіночий череп стжижовської культури, декілька черепів із поховань культури Злота, у Волосово-Данилівському могильнику фатьянівської культури тощо. Наявність традиції штучної деформації голови у Волго-Донському регіоні в таких віддалених районах, як Польща, і відсутність її в Дніпровському степовому регіоні, на думку деяких дослідників, зокрема, К. О. Шепель, може свідчити, з одного боку, про контакти східних катакомбних провінцій із заходом і з північчю через лісостепову смугу, з другого — про якесь протистояння більш східних і західних причорноморських районів.
Для басейну Сіверського Дінця, як і для більшості районів Північного Причорномор’я, зовнішнім імпульсом для складання місцевих катакомбних культур виявилися Північний Кавказ і Північно-Західний Прикаспій. Але якщо для причорноморських районів це були групи пізньоямного і північнокавказького населення, то для басейну Сіверського Дінця велику роль відіграло населення більш пізньої передкавказької (маничської) культури. Можливо, цим і пояснюються відсутність штучно деформованих черепів у причорноморських степах і велика кількість їх у басейні Сіверського Дінця, позаяк на території Калмикії деформація з’являється тільки в передкавказькій катакомбній культурі. На думку деяких дослідників, вона більш пізня щодо західних культур катакомбної провінції, так само, як і донецька. Невеликі групи населення передкавказької культури проникали в басейн Сіверського Дінця. Виключно строкатий антропологічний склад передкавказьких катакомбників зі штучною деформацією, серед яких більшість гіперморфних антропологічних типів, як з високим, так і з низьким обличчям, спостерігається і в басейні Сіверського Дінця.
462
Антонова Е. В. Антропоморфная скульптура древних земледельцев Передней и Средней Азии. — М., 1977. — С. 17—36.