Населення передкавказької культури, яке не практикувало штучної деформації голови, виявилося в основному порівняно вузьколицим і довгоголовим. Для території Калмикії вузьколиці до ліхокрани були прийшлими, тому що в попередні часи тут був розповсюджений гіперморфний мезобрахікранний антропологічний тип (пізньоямне і північнокавказьке населення, згадуване раніше), найбільш характерний для Північного Причорномор’я на другому етапі катакомбної культури. А. В. Шевченко, який вивчав антропологічний склад катакомбного населення Калмикії і Передкавказзя, пов’язує появу тут вузьколицих доліхокранів з населенням культур шнурової кераміки Середньої Європи, особливо Польщі, не беручи до уваги наявність подібних типів на більш близьких територіях причорноморських степів, а саме деяких груп вузьколицих нижньодніпровських ямників і кемі-обинців, цілком сприймаючи гіпотезу В. О. Сафронова про більш західне походження всіх степових культур Південно-Східної Європи. Враховуючи те, що більшість ранньокатакомбних груп Придніпров’я (басейн р. Молочної) і передкавказької культури дуже схожа і що ця схожість підкріплюється подібністю деяких рис у поховальному обряді (скорчені на боці небіжчики, обличчям повернуті до входу в катакомбу), можна припустити проникнення причорноморського населення на південний схід, тим більше, що в багатьох працях археологів йдеться про бурхливі процеси етнічних переміщень, про пересування північнокавказького населення в степи і навпаки.
Ці, безперечно, важливі історичні події відбиваються на палеоантропологічних матеріалах. Так, окремі причорноморські ранньокатакомбні групи могли просуватися через Крим, Керченську протоку і далі на Північний Кавказ, де могли взяти участь у формуванні антропологічного складу населення передкавказької культури. Що шлях цей лежав не через територію Приазов’я, ми відзначали (населення там було незмінним з енеоліту і, можливо, протистояло вторгненню чужорідних племен на свою територію).
Отже, перша половина П тис. до н. е. характеризувалася важливими міжетнічними контактами, переселенням окремих груп, ілюстрацією чому є виявлена на антропологічному матеріалі різка зміна населення в степовому Подніпров’ї, поява масивного гіпероморфного типу. Але здається, що вторгнення “північнокавказців” нечуло тривким і не залишило слідів у фізичному вигляді наступних поколінь. На зміну широколицим брахікефалам у XVII ст. до н. е. прийшло довгоголове, порівняно вузьколице населення, яке домінувало на цій території в наступні часи у населення культури багатоваликової кераміки, білозерської і навіть зрубної культур, тобто до кінця бронзової доби.
Тривалий час антропологічні характеристики населення пізньої бронзи на теренах України (в основному степового Подніпров’я) базувалися на вивченні серії черепів, відомих у науковій літературі як черепи зрубної культури[465] — доліхокранних, порівняно вузько- і високолицих, які були відмінні від черепів катакомбної і зрубної культур більш східних територій, зокрема Нижнього Поволжя. Це дало підставу твердити про автохтонне походження населення зрубної культури на території України та заперечувати міграційні хвилі зі сходу[466].
Рис. 192. Голова чоловіка з поховання 2 в кургані 5 катакомбної культури біля с. Новопилипівка. Реконструкція М. М. Герасимова
Після виділення культури багатоваликової кераміки в окрему черепи зрубної культури були розділені на дві групи відповідно до археологічної атрибутики поховань, одна з яких належала культурі багатоваликової кераміки, друга — зрубній. Внаслідок такого розподілу черепи зрубної культури походили тільки з поховань Лівобережжя, багатоваликової кераміки — з більш широкої території.
465
Кондукторова Т. С. Антропология населения Украины мезолита, неолита и эпохи бронзы. — М., 1973.
466
Круц С. И. Антропологические особенности населения срубной культуры территории Украины // Энеолит и бронзовый век Украины. — К., 1976. — С. 222—231.