В цьому широкому ареалі найдавніших слідів людини територія України постає як один з найбільших і найяскравіших осередків палеолітичної культури[6].
Втім, якими б цікавими не були початкові сторінки історії України, вони не можуть бути належно прочитані без урахування даних, накопичених світовою наукою в галузі становлення людського суспільства на Землі: багато які абзаци та параграфи на цих сторінках не дійшли до нас і можуть бути відтворені лише на опосередкованих, порівняльних відомостях, що зберегли інші сторінки книги минулого людства.
Глава 1
Природне середовище. Людина
Початковий етап становлення людського суспільства на терені України не представлений. Воно й зрозуміло: ця територія не входила, на відміну від Східної Африки, до зони олюднення мавпи. В Україні людина з’явилася пізніше, в процесі розселення з “чорного континенту”. Найдавніші вірогідні сліди перебування тут первісних людей сягають ашельської епохи[7].
Розселення найдавнішої людини в Європі збігається з утворенням гюнцського, міндельського й ріського льодовиків та з часом гюнц-міндельського та міндель-ріського міжльодовиків’їв, що відповідають утворенню приазовського, мартоноського, сульського, лубенського, тілігульського, завадівського, дніпровського, кайдакського, тясминського горизонтів суглинків та викопних ґрунтів української стратиграфічної схеми[8].
Гюнцське і міндельське зледеніння були відносно незначними. Межа арктичного льодовика в Європі впиралася в гірські масиви Німеччини й тягнулася далі на схід північніше України до верхньої течії Оки й відмітки Казані. Холодне дихання льодовика починає відчуватися далеко на Півдні.
Похолодання призвело до відчутних змін у природному середовищі. Протягом гюнцського і міндельського зледенінь в Європі, в тому числі на території України, ще утримувалися теплолюбні види тварин, таких, як південний та давній слони, етруський носоріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр, викопний бобер. Втім, у цілому флора і фауна поступово набувають тут змішаного характеру. В Європі, включаючи Україну, давні теплолюбні види співіснували з рослинами і тваринами, характерними для сучасної помірнокліматичної зони: широколистяними лісами, чагарниками і трав’яними луками з притаманними їм мешканцями — дикими биками, кабанами, благородними оленями, лосями та ін. Кістяки цих тварин виявлено в давніх геологічних відкладах та на палеолітичних поселеннях в багатьох місцях Європи. Багаті колекції доріської фауни зібрано в районах, прилеглих до України: на Тамані й Дністрі поблизу Тирасполя (так звані таманський і тираспольський фауністичні комплекси). Окремі знахідки викопної фауни цього часу зроблено безпосередньо на території України: на узбережжі Азовського моря та в Причорномор’ї, під Одесою.
У науковій літературі знаходимо виразну реконструкцію природного середовища доміндельського і міндельського часу. Територія України “...завдяки вологому й помірному клімату була вкрита багатою рослинністю, на півдні — виключно трав’яною, з лісовими ділянками по берегах озер та боліт, а далі на північ переважала лісова рослинність. На півдні по трав’янистих рівнинах, вірогідно, блукали слони й носороги південного типу, паслися табуни коней, посвистували біля своїх колоній ховрахи. В лісах знаходили собі притулок олені, косулі, лосі й бики, в кущах пробиралися їжаки. На річках, що протікали через ліси, будували греблі і домівки бобри, в берегах рили нори пацюки. Ведмеді, вовки, лисиці і росомахи переслідували свою здобич, чатуючи її на шляху до водопою або нападаючи на пасовиська. Озера, оточені деревами та чагарниками, оживлялися зграями бакланів. Так минали тисячоліття, клімат ставав більш посушливим, трав’яниста рослинність широко розвинулася за рахунок лісової, на сухих степоподібних рівнинах з’явився характерний мешканець таких просторів — верблюд, розмножилися гризуни”[9].
Ще значніші зміни природного середовища в Європі приніс із собою ріський льодовик. Із усіх четвертинних зледенінь ріське було найпотужнішим, тому його називають також максимальним. Довгий час невпинно зростаюча на півночі маса льоду почала рухатись на південь. Льодовий панцир вкрив майже половину Європи, де перед тим буяло життя. Південна межа льодовика простяглася від гирла Темзи на Британських островах до Середнього Уралу. В Україні вона проходила дещо північніше Карпат, різко відхиляючись у басейні Дніпра на південь, досягала відмітки Дніпропетровська, потім знову завертала на північ й залишала межі країни на захід від Сум.
7
Нещодавно в Криму поблизу Ялти відкрито кілька місцезнаходжень (Гаспра, Артек) з кам’яними виробами, типовими для олдувайської епохи, — так званими чоперами, але геологічний вік їх за браком даних лишається нез’ясованим.
8
Назви походять від стратотипових четвертинних відкладів поблизу однойменних населених пунктів в Україні.
9
Мензбир М. Л. Очерки истории фауны Европейской части СССР. — М.; Л., 1934. — С. 158—159.