Ситуація змінилася у VIII—VII ст. до н. е., коли в степовій частині України з'являються кочові племена так званої Новочеркаської групи, вірогідніше — історичні кіммерійці. Лісостеп став одним з об'єктів вельми широких експансійних спрямувань степовиків. Військова активність кіммерійців охоплює практично більшу частину східноєвропейського Лісостепу: від Середнього Подоння на сході до Середнього Подністров’я на заході[65]. У вогні пожарищ гине низка городищ південної частини Правобережного Лісостепу, зокрема Тясминське. Сліди пожеж та руйнацій мають багато жител нижнього ярусу культурного шару Суботівського та Чорноліського городищ[66]. На відміну від раннього періоду, для розглядуваного часу в Лісостепу відомо декілька десятків поховань добре озброєних кінних воїнів, що практично нічим не відрізняються від степових кіммерійських могил, зокрема поховання у Носачеві, Квітках, Ольшані на Правобережжі, Бутенках — на Лівобережжі[67]. На території Лісостепу, особливо на Правобережжі, досить часто трапляються різноманітні знахідки, що належать носіям кіммерійської культури, головним чином предмети озброєння, кінського убору, деякі вироби кіммерійського типу знайдено на поселеннях (наприклад, Суботівське городище), що свідчить про безперечний вплив степовиків на культуру чорноліських племен.
На основі згаданих фактів можна дійти висновку, що у VIII— VII ст. до н. е. південна частина українського Лісостепу, ймовірно, перебувала під контролем степових кочовиків. Можливо, у цьому районі мешкала й частина номадів.
В історико-політичному аспекті інвазію кіммерійців у межі Лісостепу слід розглядати як один з етапів довготривалої експансії іраномовних номадів у землі осілого землеробського населення[68], експансії, що досягла свого апогею у подальший — скіфський час, коли Лісостеп став одним з районів розселення окремих контингентів кочових скіфів[69].
Причини, що спонукали номадів просуватися на територію Лісостепу, безперечно, були різними. Неабияке значення мали природно-кліматичні умови цього регіону, а головне — його високий економічний розвиток та ін.[70]
Племена українського Лісостепу кіммерійського періоду підтримували між собою зв'язки, різноманітні за характером та інтенсивністю.
Носії бондарихінської культури мали найтісніші контакти з чорнолісцями Лівобережжя та Правобережжя, степовими племенами Півдня — кіммерійцями, а також з населенням Північного Кавказу та Закавказзя, про що свідчать знайдені в місцях розташування бондарихінських племен кельти чорноліського вигляду, сокири кобанського та колхидського типів. Інтенсивними зв'язками з чорнолісцями пояснюється запозичення у них багатьох форм посуду[71].
Тісні контакти мали місце між племенами Правобережжя. Це особливо стосується племен висоцької культури та культури Гава-Голігради. В керамічному комплексі останніх серед металічних виробів відома низка форм, запозичених у племен висоцької культури[72].
Водночас висоцькі племена зазнали потужного культурного впливу носіїв культур «полів поховальних урн» Центральної Європи. Зрештою, це призвело до того, що у племен висоцької культури поряд з інгумацією певною мірою поширився обряд кремації небіжчиків, характерний для Центральної Європи гальштатського періоду, відомі там форми урн та ін. Більшість знахідок металічних знарядь праці, побутових виробів, прикрас носіїв висоцької культури також мають центральноєвропейське походження[73].
Культурні впливи, запозичення тих чи інших традицій здійснювалися по-різному. Чи не найважливіша роль у цьому, безперечно, належала міжплеменним економічним зв'язкам, що створювали сприятливі передумови для тісних контактів різних племен Лісостепу між собою і з оточуючим світом. Цьому сприяли, зокрема, солеварні центри у Прикарпатті, осередки бронзо ливарного виробництва у Середньому Подніпров'ї та Закарпатті, продукція яких була важливим чинником міжплеменного обміну[74].
65
Медведев А. П. Погребения предскифского времени в лесостепном Подонье // Археологические памятники Европейской части СССР. — Воронеж, 1985. — С. 112; Загоруйко В. Т., Лотоцька Т. Т. Курган кіммерійського часу біля с. Бандишевка на Вінниччині // Охорона та охоронні дослідження пам'яток археології на Україні. — Вінниця, 1990. — С. 37—38.
67
Тереножкин А. И. Киммерийцы... — С. 69—70; Ковпаненко Г. Т., Гупало Н. Д. Погребение воина у с. Квитки в Поросье // Вооружение скифов и сарматов. — К., 1984. — С. 39—58; Ковпаненко Г. Т. Погребение предскифского времени у с. Ольшана Черкасской области // Всесоюзная археологическая конференция «Достижения советской археологии в XI пятилетке». — Баку, 1985. — С. 186—187.
68
Скорий С. А. Про скіфський етнокультурний компонент у населення Дніпровського Лісостепового Правобережжя // Археологія. — 1987. — Вип. 60. — С. 47.
69
Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья (курганы Посулья). — К., 1968. — С. 174—188; Скорий С. А. Курган Переп'ятиха (до етнокультурної історії Дніпровського Лісостепового Правобережжя). — К., 1990. — С. 75—93; Його ж. Кочовики передскіфської та скіфської доби в Дніпровському Правобережному Лісостепу (питання етнокультурної історії): Автореф. дис. ... докт. іст. наук. — К., 1996. — С. 29, 43—44.
70
Скорый С. А., Бессонова С. С. Некоторые вопросы ранней скифской истории и украинская Лесостепь // Исторические чтения памяти М. П. Грязнова. — Омск, 1987. — С. 178—181; Ромашко В. А. Предскифский период в пограничьи... — С. 12—13.
71
Буйнов Ю. В. Бондарихинская культура. — С. 14, 16—17; Мелюкова А. И. Предскифский (киммерийский) период... — С. 28.
72
Крушельницька Л. І. Взаємозв'язки населення Прикарпаття і Волині з племенами Східної і Центральної Європи (рубіж епох бронзи і заліза // К., 1985. — С. 66—69.
74
Березанская С. С. Северная Украина... — С. 136; Балагури Э. А., Крушельницкая Л. И., Конопля В. М. и др. Археология Прикарпатья... — С. 131.