За матеріалами археологічних досліджень зараз можна констатувати, що земельний фонд на Гераклейському півострові більш-менш інтенсивно використовувався до середини — другої половини V ст. Тобто й у пізньоантичний період основою економіки Херсонеса залишалося сільське господарство, яке давало засоби для життя багатьом жителям міста. Продовжувало розвиватися також виноградарство і виноробство[1204]. Тільки після припинення широкого використання на Гераклейському півострові господарств античного типу можна робити висновок про якісні зміни в економіці міста. Крім сільського господарства, в пізньоантичний час високого рівня досяг розвиток промислів, зокрема соляного і засолювання риби. Товарна продукція цих промислів займала важливе місце у зовнішній торгівлі Херсонеса.
Наприкінці III—IV ст. продовжували розвиватися традиційні ремесла. Слід звернути увагу, що занепаду в цій галузі виробництва не простежується ні у V, ні навіть у першій половині VI ст.[1205].
Не простежуються серйозні кризові явища і в галузі торгівлі. Мали місце лише деякі зміни у напрямках торговельних зв'язків або обсягах операцій. Так, у другій половині III — першій половині V ст. Херсонес підтримував економічні зв'язки переважно з населенням гірських долин і Південного берега Криму[1206]. Поряд з цим, скорочення обсягу надходження продукції сільськогосподарського виробництва з Південно-Західної Таврики, що зумовлювалося змінами в розміщенні населення, призвело до коливань у зовнішньоекономічній діяльності й деякого спаду в торгівлі з південнопричорноморськими центрами, а також зменшення питомої ваги посередницької торгівлі в економіці міста.
Вірогідно, що скорочення обсягу вивозу сільськогосподарської продукції з Херсонеса призвело до збільшення експорту солі і солоної риби. Однак наявність господарств, що функціонували на Гераклейському півострові принаймні до середини V ст., і значна концентрація населення в Інкерманській долині, де в основному жили хлібороби, не дають змоги применшувати роль експорту сільськогосподарської продукції й робити висновок про занепад зовнішньої торгівлі.
Усе сказане добре узгоджується з даними нумізматики. Припинення карбування власної монети у третій чверті III ст., яке було пов'язане з упорядкуванням грошового обігу в Римській імперії, не є підставою для припущення, що в цей час зменшилася питома вага товарного виробництва й відбувалася натуралізація господарства. Навпаки, знахідки великої кількості римських і боспорських монет свідчать про значну потребу в них та розвинутий грошовий обіг, який після припинення місцевого карбування задовольнявся за рахунок привозної монети[1207].
Таким чином, наведені дані свідчать, що зараз немає підстав говорити про глибоку економічну кризу, яку буцімто переживало місто у другій половині III — середині V ст. Можна лише зазначити, що в цей час здійснювалася певна перебудова господарства і відбувалися деякі зміни у напрямках зовнішньоекономічних стосунків. Однак вони, як і раніше, були важливим чинником розвитку міста. Причому слід підкреслити, що усі ці нові риси були пов'язані не з кардинальними змінами внутрішнього соціально-економічного розвитку, а диктувались зовнішньополітичними обставинами, що склалися навколо Херсонеса у другій половині III — середині V ст.
Глава 4
Ольвія в останній чверті ІІІ — середині — третій чверті IV ст.
Умови, необхідні для відновлення життя на місці зруйнованої готами Ольвії, складаються не раніше середини 80-х років III ст. Римські монети тут з'являються тільки за часів правління Діоклетіана (284—305) і знахідки їх відомі до часів Валента (364—378)[1208].
Територія Ольвії трохи скоротилася порівняно з попереднім етапом; тепер це район цитаделі та південна третина Нижнього міста. Різко скорочується хора Ольвії, територію якої значною мірою займають неукріплені поселення племен черняхівської культури[1209]. Ця приміська територія могла мати у радіусі не більш як 5—10 км.
У цілому зовнішній вигляд Ольвії в цей час залишається античним, як і характер її матеріальної культури. Для її забудови, як і раніше, характерний принцип прямокутного планування кварталів та будинків, хоча планувальні сітки зміщено щодо будівельних залишків попереднього часу. Більша недбалість колишніх будівельних прийомів характеризує насамперед економічне становище Ольвії на останньому етапі її існування. Оборонні споруди, мабуть, було зруйновано за часів готської навали 269—270 рр. і вони вже не відбудовувались, оскільки зовнішньої загрози не було. Цікаво, що не мали оборонних споруд і черняхівські поселення навколо Ольвії. У центральній та північній частинах нижнього міста, як і раніше, існує виробничо-господарське передмістя[1210].
1204
Не можна погодитися з висновком про занепад виноградарства і виноробства. Цей висновок було зроблено свого часу на основі хибної інтерпретації нумізматичного матеріалу і зараз він не може бути прийнятий. На користь цього також свідчать численні знахідки амфорної тари на городищах і поселеннях в Інкерманській долині та на Південному узбережжі Криму (Талас Д. Л. Вопросы периодизации истории Херсонеса в эпоху раннего средневековья // ВВ. — 1961. — Т. 18. — С. 65; Кадеев В. И., Сорочан С. Б. Указ. соч. — С. 60, 89).
1210
Лейпунская Н. А. Предместье первых веков нашей эры в Нижнем городе Ольвии // Античные древности Северного Причерноморья. — К., 1988. — С. 72, 78—79.