Проблематичним є питання про присутність в цей час у Ольвії римського гарнізону. На підставі знахідки в Tropaeum Traiani (сучасне Адамкліссі) латинського напису 293—304 рр. із згадкою Юпітера Ольвіополітанського було зроблено висновок, що наприкінці III — на початку IV ст. римський гарнізон ще знаходився в Ольвії[1211]. Однак слід зауважити, що цей напис вирізьблено у Tropaeum Traiani із місцевого вапняку, тобто сам по собі він може свідчити лише про знайомство якогось Марка Невія Пальми Теотіміана, здогадно центуріона, з культом Юпітера Ольвіополітанського. Однак шляхи цього знайомства могли бути різними. Не виключено, що Невій Пальма Теотіміан починав свою службу в Ольвії ще до 270 р. і саме тут ознайомився з культом Зевса Ольвія, або ж він походив з Ольвії, або звідти походили його батьки, які залишили місто в неспокійний час[1212]. До того ж викликає сумнів, що для Римської імперії мало сенс тримати гарнізон або загін у далекій Ольвії при такій складній для Риму обстановці, коли він був змушений ліквідовувати цілі провінції. Бракує також інших фактів, які б свідчили про наявність римсько-ольвійських контактів.
Складним є питання про характер відносин між ольвіополітами та мешканцями черняхівських поселень навколо міста. Появу цього населення в районі Ольвії слід пов'язувати з «готським» походом 269—270 рр., унаслідок чого не тільки сама Ольвія, а й поселення її округи припинили своє існування[1213]. Після цього готи та союзні їм північнопричорноморські племена рушили від гирла Дністра сушею й морем з жінками та дітьми на землі Римської імперії, щоб оселитися там, але були жорстоко розбиті у кількох битвах. Після 269 р. частина готів розселилася на лімесі у провінціях правого берега Дунаю [SHA, Claud., 9,-4]. 279 p. імператор Проб (276—282) частково підкорив, частково прийняв у дружній союз «всі готські народи», а 280 р. розселив у Нижньому Подунав'ї бастарнів та інших варварів. Цю політику продовжують Діоклетіан та Константин[1214].
Ймовірно, появу черняхівських поселень у районі Ольвії слід пов'язувати з цими подіями і відносити до 80-х років III ст. У зв'язку з тим, що територія самої Ольвії не була населена носіями черняхівської культури, можна припустити, що життя у ній відроджується трохи раніше, ніж тут з'являються черняхівські поселення. Слід відзначити, що на захід (по Тилігулському та Березансько-Сосицькому лиманах) та на схід (по р. Інгулець) від Ольвії черняхівські поселення розміщені значно густіше, ніж по Бузькому лиману. Очаківський район займає останнє місце у Північно-Західному Причорномор'ї за густотою розміщення черняхівських поселень[1215].
У етнічному плані черняхівське населення у Північно-Західному регіоні складалося з трьох груп: колишнього скіфо-сарматського еллінізованого населення, кочових сарматів, які переходили до осілості, а також деяких германських племен[1216]. В районі Ольвії, вірогідно, з'являються грейтунги, поступове просунення яких до Дністра зафіксував Амміан Марцеллін в середині IV ст. Останній також згадує місто борисфенітів [Amm. Marc., XXXI, 3, 1—5; XXII, 8, 40]. Ці свідчення значною мірою підтверджуються археологічно, черняхівські пам'ятки у степах між Дністром та Дунаєм датуються серединою — другою половиною IV ст.[1217]. Слід зазначити, що на черняхівських поселеннях навколо Ольвії було також зафіксовано грецьке населення[1218].
Основою економіки Ольвії в цей період лишається сільське господарство. Однак, різке скорочення хори не могло не призвести до зниження ролі землеробства. Зростає значення тваринництва, а також ремесла та промислів, чим, можливо, пояснюється наявність при житлових будинках виробничо-господарських комплексів. На відміну від Херсонеса та Боспору в Ольвії у цей час не зафіксовані розвинуте виноробство та рибозасолювання, хоча всі необхідні природні умови для цього були. Мабуть, бракувало достатнього ринку збуту цих продуктів в оточуючому Ольвію варварському середовищі. Для цього періоду фіксуються залишки передусім металообробного та гончарного виробництва. В цілому поглиблюється натуралізація господарства, хоча торговельні зв'язки Ольвії з Боспором, Малою Азією, західними провінціями Римської імперії, Північною Африкою, оточуючими племенами продовжують існувати.
1213
Карышковский П. О. Из истории поздней Ольвии. — С. 178—179; Крапивина В. В. О характере застройки Ольвии во II—III вв. н. э. // Античная культура Северного Причерноморья. — К., 1984. — С. 212; Гороховський Є. Л., Зубар В. М., Гаврилюк Н. О. Зазн. праця. — С. 37.
1214
Ременнников А. М. Борьба племен... — С. 135—138; Буданова В. П. Готы в эпоху... — С. 105—113.
1217
Гудкова А. В. О классификации памятников III—IV вв. в Днепро-Дунайской степи // Археологические памятники степей Поднепровья и Подунавья. — К., 1989. — С. 43.
1218
Магомедов Б. Б. Черняховская культура... — С. 91; Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Бураков А. В., Отрешко Б. М. Указ. соч. — С. 219.