Поступово життя на території Ольвії згасає і припиняється остаточно в середині — третій чверті IV ст.
Глава 5
Тіра у ІІІ—IV ст.
Після періоду політичної стабілізації у Північно-Західному Причорномор'ї і пов'язаного з цим економічного підйому Тіри, на початку ІІІ ст. н. е. ситуація в регіоні змінюється. 214 р. Тіра зазнала нападу карпів, які в цей час загрожували і деяким західнопонтійським містам, що були розташовані на території провінції Нижня Мезія[1219]. Під час зіткнення римських військ з карпами десь поблизу Тіри варварів було розбито і загрозу дунайським провінціям ліквідовано. Однак під час цієї війни постраждали деякі міські квартали і загинула частина жителів міста[1220].
Міські квартали, розташовані за межами укріплень римської цитаделі, зазнали руйнувань. Частина населення, мабуть, знайшла притулок у добре укріпленій цитаделі, де дислокувалася римська залога. На допомогу місту в цей час, очевидно, прийшов римський військовий флот, моряки якого поряд з військовослужбовцями інших підрозділів римської армії могли брати участь у бойових діях з карпами. В усякому разі на екстраординарний характер заходів, здійснених проти карпів римським командуванням, вказує наявність у Тірі вівтаря, встановленого за обітницею 214 р. Ульпієм Валентом, одним із классіаріїв. Солдати морської піхоти (классіарії) у виняткових випадках залучалися до несення служби на березі, що, як свідчить згаданий вівтар, мало місце і в Тірі[1221].
У 30-х роках III ст. посилюється експансія варварів на кордонах Римської імперії. Патрикій вперше згадує готів як нижньодунайське плем'я, що мешкало поряд з карпами біля римських кордонів. З цього часу починається період так званих готських війн, унаслідок яких Римська імперія вимушена була залишити свої володіння на північ від Дунаю. Однак Тіра існувала й після «готської руйнації» 30—40-х років III ст.[1222]. Не отримавши права карбування своєї монети за часів правління імператора Максиміна (235—238), Тіра, як і більшість інших західнопонтійських міст, припинила емісію грошей. У цей час в обігу були монети часу правління Септимія і Олександра Северів, на яких карбувалися надчеканки у вигляді виноградної лози[1223]. Попит внутрішнього ринку задовольнявся також римськими монетами Гордіана (238 р.), Гордіана III (238— 244 рр.), Філіпа Араба (244—249 рр.), Валеріана (253—260 рр.), Галієна (253—268 рр.), Клавдія Готського (268—270 рр.) і Діоклетіана (284—305 рр.)[1224].
Очевидно, у зв'язку із загостренням ситуації на Дунаї і збільшенням з середини III ст. тиску варварів на кордони імперії, з Тіри було виведено римську залогу. Навряд чи ця подія мала місце раніше вказаного часу, бо, як добре відомо, ще 248 р. в Ольвії перебували римські війська, а в Тірі на місці так званого будинку вексилляції тільки після 253 р. було збудовано нову споруду[1225]. А це свідчить, що римського війська тут вже не було[1226]. Разом з римською залогою з міста могла піти частина тіритів, як це було в Дакії, коли імператор Авреліан вирішив під тиском варварів залишити її[1227]. Цілком можливо, що Тіра після виведення римських військ була захоплена і зруйнована варварами у 60-х роках III ст.[1228].
Збільшення тиску на імперію різноетнічних дружин варварів у середині — третій чверті III ст. призвело, очевидно, до остаточного підкорення цього античного міста. Посереднім аргументом на користь такого висновку свідчить повідомлення Зосима про будівництво в гирлі Тіраса кораблів [Zosim, І, 42, 1], які використовувалися готами під час морського походу вздовж західного узбережжя Чорного моря у 269—270 рр.[1229]. Будівництво шести тисяч кораблів було б неможливе на безлюдних берегах Дністровського лиману без будь-якої матеріальної бази, тим більше, що в іншому місці свого твору Зосим писав про використання готами для цього полонених і торговців [Zosim, I, 34, 1].
На підставі багатьох даних можна говорити, що після утвердження варварського панування у Нижньому Подністров'ї Тіра набула статусу воєнно-економічного і політичного центру варварського ранньодержавного утворення. У його складі кількісно переважали готські, сарматські та гето-карпські дружини, які підкорили тубільних мешканців, і населення, виведене з території римських провінцій. Будівництво кораблів стало можливим за наявності у цьому районі не тільки значних матеріальних ресурсів, а й певної воєнно-політичної сили, яка змогла це організувати. В цей час і аж до кінця IV ст. н. е. на роль провідного центру всього регіону, крім Тіри, не може претендувати якесь інше поселення Подністров'я і лівого берега дельти Дунаю.
1219
Dorutiu-Boilă Е. Incursiunea carpilor din anul 214 e. n. // SCIV. — 1973. — T. 24. — № 3. — P. 435—441; Карышковский П. О. Из истории Тиры в первой трети III в. н. э. // Исследования по античной археологии Юго-Запада Украинской ССР. — К., 1980. — С. 76—80.
1220
Сон Н. А. Из истории позднеантичной Тиры // Античная культура Северного Причерноморья в первые века нашей эры. — К., 1986. — С. 142—153.
1224
Карышковский П. О., Коциевский А. С. Античные монеты из раскопок Тиры // Античная Тира и средневековый Белгород. — К., 1979. — С. 90.
1225
Клейман И. Б. Раскопки помещения вексилляции I Италийского легиона в Тире // МАСИ. — 1971. — Вып. 7. — С. 235.
1227
Кругликова И. Т. Дакия в эпоху римской оккупации. — М., 1955. — С. 154— 159; Vladescu С. М. Armata Romana in Dacia Inferior. — Bucureςti, 1983. — P. 288.