Формування у IV ст. н. е. ранньодержавного об'єднання північнопричорноморських варварів на чолі з готською воєнною аристократією дає змогу поставити питання про статус Тіри як столичного, перш за все політичного, центру одного з них, а саме — об'єднання візіготів-тервінгів, нащадки яких відомі у Західній Європі V—VIII ст.[1230]. З повідомлень про морські походи варварів, які здійснювалися з гирла Дунаю, випливає, що в них брали участь не тільки західні готські об'єднання (візіготи-тервінги), а й східні готи (остроготи-грейтунги), які наприкінці III ст. відомі у Нижньому Подністров'ї. Найімовірніше, що з часів Атанариха, а, може, й значно раніше, функції столичного центру їх державного об'єднання виконувала Тіра, але не як античне місто, а як новий за своєю суттю ранньоміський центр вестготського варварського об'єднання.
У третій чверті IV ст. н. е. візіготи, як і остроготи, за своїм рівнем суспільного і культурного розвитку випереджали інші варварські об'єднання, що розселялися вздовж кордонів Римської імперії. Можливо, це зумовлювалося тим, що у попередні десятиліття під владою їх дружин опинилося цивілізоване населення пізньоантичних центрів Північно-Західного Причорномор'я, серед яких найбільш значним була Тіра.
На початку 70-х років III ст., завдяки успішним діям римських військ проти готів, карпів та інших варварських племен, обстановка на Дунаї стабілізувалася[1231]. У другій половині III—IV ст. н. е. пожвавлюється будівельна діяльність на території Тіри[1232]. Характер будівельних залишків цього часу свідчить, що вигляд міста змінюється. Незважаючи на зберігання античних традицій у будівництві, плануванні та конструктивних особливостях споруд, простежується варваризація і деградація способів будівництва. Наприклад, завал перекриття «післяготського» будинку показав, що дах цієї будівлі другої половини III—IV ст. було покрито не черепицею, а соломою і очеретом[1233]. Вивчення археологічного комплексу «післяготського» будинку вказує не тільки на вплив черняхівських, гето-дакійських та інших варварських елементів на культуру Тіри другої половини III—IV ст., а й на безпосередній приплив і осідання тут дуже варваризованого населення. Господарство міста у IV ст.. як свідчать археологічні дослідження, в основному було натуральним і не пов'язувалось тісно з ринком.
У IV ст. н. е. Тіра відновила контакти з римськими центрами, розташованими на правому березі Дунаю[1234]. Появу в місті амфорної тари та інших видів виробів античних ремісничих майстерень у цей час слід розглядати як наслідок торговельних зв'язків провінційно-римських центрів з територіями, населеними носіями черняхівської культури.
Доля Тіри наприкінці IV ст. невідома. Але є всі підстави вважати, що вона була тісно пов'язана із загибеллю ранньодержавного вестготського об'єднання. Незважаючи на активну діяльність Атанариха, яка відбилася у будівництві багатокілометрового валу, гуни, які до цього часу вже підкорили остроготів, 376 р. форсували Дністер і через Буджакські степи, змітаючи все на своєму шляху, рушили до кордонів Римської імперії[1235].
Очевидно, з цими подіями слід пов'язувати остаточне припинення життя на території античної Тіри, де у пожежі гине так званий «післяготський» будинок[1236]. Показово, що найпізніша римська монета з Тіри належить до часу правління імператора Валентиніана (364—375)[1237] і на сьогодні є останньою точно датованою знахідкою з Тіри.
Таким чином, в історії Тіри перших століть н. е. чітко фіксується особливий хронологічний етап другої половини III—IV ст., який слід називати «післяготським». Після того як римські війська залишили Тіру, населення міста попадає у воєнно-політичну залежність від ранньодержавного варварського об'єднання Північного Причорномор'я, на чолі якого стояла військова верхівка візіготів. Внаслідок цього в другій половині III—IV ст. Тіру навряд чи можна розглядати як типовий античний центр, що перебував в орбіті політики Римської імперії.
1230
Павленко Ю. В., Сон Н. О. Пізньоантична Тіра та ранньодержавне об'єднання візіготів // Археологія. — 1991. — № 2. — С. 6—16.
1233
Крижицький С. Д., Клейман І. Б. Житловий будинок і укріплення Тіри перших століть нашої ери // Археологія. — 1978. — № 25. — С. 95.
1234
Самойлова Т. Л. Основные типы амфор І—IV вв. н. э. из Тиры // Археологические исследования Северо-Западного Причерноморья. — К., 1978. — С. 261—266; Сон Н. А., Сорочан С. Б. Античные светильники из Тиры // Античные древности Северного Причерноморья. — К., 1988. — С. 115—133.
1235
Вульпе Р. Верхний вал Бессарабии и проблема гревтунгов к западу от Днестра // Материалы и исследования по археологии Юго-Запада СССР и РНР. — Кишинев, 1960. — С. 269—274; Бондарь Р. Д. Некоторые проблемы истории нижнедунайского лимеса // ВДИ. — 1973. — № 3. — С. 153.