Досить строката етнокультурна панорама Лісостепу кіммерійського часу не буде повною, якщо не згадати іранський етнокультурний компонент. Про його наявність свідчать передусім нечисленні поки що поховальні пам'ятки кінних воїнів-степовиків так званої Новочеркаської групи VIII—VII ст. до н. е. Вони зосереджені в основному на кордоні Лісостепу і Степу та у південних районах Лісостепу, мають аналогії в степовій частині України та на Північному Кавказі, і тому розглядаються як поховання історичних кіммерійців[32]. З іранським степовим населенням треба пов'язувати й окремі поховання так званої Чорногорівської групи пам'яток IX—VIII ст. до н. е., відомі у Лівобережному Дніпровському Передстепу[33]. Звичайно вони трактуються як старожитності кіммерійців, хоча в останні роки їх намагаються ідентифікувати з прадавніми скіфами чи протоскіфами[34].
Племена чорноліської культури у X — на початку VII ст. до н. е. мешкали на великому просторі, що охоплює, за даними археологічних джерел, лісостепову смугу України від р. Збруч, у Подністров'ї на заході до Орельсько-Самарського межиріччя у Лівобережному Подніпров'ї на сході. На півдні кордон розселення чорноліських племен збігається з початком причорноморського Степу, на півночі — з Поліссям.
Матеріальна культура, поховальні звичаї та інші дані відбивають певні відмінності та локальні особливості в різних ареалах проживання носіїв чорноліської культури, за якими, очевидно, криються досить складні етнічні процеси.
Існує декілька таких локальних областей. На Правобережжі Дніпра це басейн р. Тясмин на південних кордонах Лісостепу (південна частина Черкаської та північна Кіровоградської областей). Тут сконцентрована найбільша кількість городищ. Можливо, це був центр первісної консолідації чорноліських племен[35]. Серед найвідоміших тясминських городищ слід назвати Чорноліське та Суботівське. У цьому ж районі розташовувалися численні неукріплені поселення чорнолісців — селища.
Інший район Правобережжя, що достатньо густо був заселений чорноліськими племенами, є Середнє Подністров'я. Згадані племена населяли здебільшого неукріплені поселення, селища. Городищ небагато (зокрема Григорівське, Рудковецьке), що, очевидно, можна пояснити певною стабільністю політичної ситуації у цьому регіоні на відміну від Середнього Подніпров'я, яке тісно контактувало зі степовим світом.
У Лісостеповому Лівобережжі немає чорноліських городищ. Один з районів мешкання тут чорноліських племен — басейн р. Ворскли. Широковідомі поселення — селища Хухра (Сумська область) та Ніцаха (Полтавська область)[36].
Другий район розташовувався на р. Орель та у межиріччі Орелі й Самари, практично на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу. Тут відкрито низку чорноліських селищ — Йосипівка, Самусівка та ін. Матеріальна культура деяких поселень Приорелля має змішаний характер: крім чорноліського посуду, на них часто трапляється бондарихінська кераміка, що вказує, ймовірно, на поліетнічний склад населення[37].
Даних про соціально-політичний устрій чорноліських племен небагато. Проте відомо, що поселення чорнолісців — це родові селища. Городища, особливо великі за розмірами, відбивають певну племенну консолідацію. Мабуть, справедливою є думка, що круглі укріплення чорнолісців втілювали «давню ідею оборони родовим табором»[38].
У чорнолісців існувала велика патріархальна сім’я, зі складу якої пізніше виділилися малі сім'ї. Про це свідчать, з одного боку, залишки жилих приміщень великих розмірів (до 60 м2), найбільш характерні для ранньої історії чорноліських племен, колективні поховання, інколи 7—10 і більше осіб[39], а з іншого невеличкі житла (до 12 м2), а також індивідуальні поховання у пізньочорноліський час.
Майнове, а отже й соціальне розшарування племен, за даними поховань, було слабким. Лише в пізній період чорноліської історії з'являється звичай ховати деяких, ймовірно, знатних співплемінників, з великою кількістю речей, зокрема різноманітним посудом. До таких могил належить чоловіче поховання в кургані № 10 біля смт Стеблів на Пороссі[40].
32
Тереножкин А. И. Киммерийцы. — С. 25; Мелюкова А. И. Предскифский (киммерийский) период... — С. 11, 25; Скорий С. А. До питання про «культурну належність» старожитностей типу Новочеркаського скарбу 1939 р. // Археологія. — 1991. — № 3. — С. 14—25.
33
Ромашко В. А. Предскифский период в пограничьи Лесостепи и Степи Днепровского Левобережья (XII — начало VII в. до н. з.): Автореф. дис. ... канд. ист. наук. — К., 1990. — С. 16—17.
35
Тереножкин А. И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. — К., 1961. — С. 12—13.
37
Беляев А. С. Поздний период эпохи бронзы на пограничье Степи и Лесостепи в Днепровском Левобережье.: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. — К., 1980. — С. 13; Ромашко В. А. Предскифский период в пограничьи... — С. 9—10, 16.
40
Клочко В. И., Скорый С. А. К исследованию позднечернолесского погребального обряда // Российская археология. — 1993. — № 4. — С. 54—64.