Наш умонастрій неабияк впливає на наші фізичні сили. Відомий англійський психіатр Дж. А. Хедфілд у своїй чудовій книзі «Психологія сили» наводить приголомшливий приклад, що ілюструє цей факт. «Я здійснив експеримент із трьома чоловіками, — пише він. — Я перевірив вплив навіювання на їхню фізичну силу, яку вимірював за допомогою динамометра». Він запропонував кожному з чоловіків з усієї сили стиснути динамометр. Умови експерименту змінювалися тричі.
Спершу Хедфілд виміряв силу стискання досліджуваних, коли вони перебували у звичайному стані. Середній показник динамометра при цьому становив 101 фунт. Потім він занурив досліджуваних у транс і навіяв їм думку, що вони занедужали. Після цього випробування середній показник стискання дорівнював лише 29 фунтам, а це — менше третини нормальної сили цих чоловіків. (Один із досліджуваних був професійним боксером, і коли йому сказали, що він захворів, то, за його словами, рука «стала зовсім маленькою, як у дитини»).
Врешті досліджуваних під гіпнозом переконали, що вони дуже сильні. Середній результат вимірів потому склав 142 фунти. Це означає, що коли свідомість чоловіків наповнилася позитивними думками про велику фізичну силу, їхня реальна фізична сила збільшилася майже на п'ятдесят відсотків.
Ось така неймовірна потужність нашого умонастрою.
Для того щоб проілюструвати справді чарівну силу, котру має наша думка, дозвольте розповісти вам найприголомшливіший випадок в історії Америки. Я міг би написати про це цілу книгу, але обмежуся короткою розповіддю.
Якось морозної осінньої ночі невдовзі по закінченні Громадянської війни одна жебрачка постукала у двері матінки Вебстер, дружини відставного морського капітана, що мешкала в Еймсбері, штат Массачусетс.
Матінка Вебстер відчинила двері і побачила на порозі безпорадну істоту — «не більше сотні фунтів переляканої людської плоті». Незнайомку звали місіс Гловер. Вона пояснила, що хоче знайти притулок, де можна було б поміркувати і попрацювати над великою проблемою, що не давала їй спокою ні вдень, ні вночі.
«Ви могли б залишитися тут, — запропонувала місіс Вебстер. — Я сама-самісінька в цьому величезному будинку».
Місіс Гловер, можливо, залишилася б жити у матінки Вебстер назавжди, якби з Нью-Йорка на канікули не приїхав пасерб господині Вілл Елліс. Побачивши місіс Гловер, він заволав: «Мені не потрібні тут волоцюги!», — і грубо виштовхав безпритульну жінку за двері під ринву. Декілька хвилин вона стояла і мокла під струменями дощу, а потім попленталася дорогою, сподіваючись знайти хоч якийсь притулок.
А тепер починається найдивовижніша частина цієї історії. Цій волоцюзі, яку Вілл Елліс виштовхав у потилицю, судилося стати найвідомішою у світі жінкою-філософом. Нині вона має мільйони послідовників, які знають її під ім’ям Мері Бейкер Еді. Вона є засновницею релігійної течії «Християнська наука».
Проте все це було ще далеко попереду, а поки що життя підносило їй лише хвороби, біди та нещастя. Її перший чоловік помер невдовзі після весілля. Другий чоловік покинув її і пішов до заміжньої жінки. Пізніше він помер у притулку для старих. У неї була тільки одна дитина, хлопчик, але злидні, хвороби, заздрість змусили її відмовитися від нього, коли йому було чотири рочки. Вона нічого не знала про нього і не бачила його вже протягом тридцяти одного року.
У Мері Еді було дуже слабке здоров’я, тож вона багато років цікавилася тим, що називала «наукою духовного цілительства». Її доля різко змінилася, коли вона перебувала в місті Лінн, штат Массачусетс. У той зимовий день місіс Еді прямувала до центру містечка, але несподівано послизнулася на обмерзлому тротуарі, впала і знепритомніла. Вона серйозно пошкодила хребет, все її тіло здригалося у корчах. Лікарі вважали, що вона приречена і невдовзі помре. Якщо ж якимсь дивом вона все-таки залишиться жити, то решту життя пересуватиметься в інвалідному візку.
Багато хто вважав, що лікарняне ліжко стане її останнім притулком перед смертю. Напівпаралізована Мері Бейкер Еді відкрила Біблію — як вона казала потім, її вів Святий Дух, — і прочитала слова з Євангелія від Матвія: «І ось принесли до Нього недужого, що лежав на ношах. Ісус побачив їхню віру, а тому сказав розслабленому: збадьорся, сину! Прощаються тобі гріхи твої... підведися, візьми постіль твою й йди в оселю твою. І він підвівся, узяв постіль свою і пішов до оселі своєї»[11].
Ці слова, як стверджувала місіс Еді, збудили усередині неї таку силу, таку віру, такий імпульс цілющої сили, що вона «негайно встала з ліжка і пішла».