Вони присоромлені, нічого не кажуть, мати вочевидь зачепила їх за живе.
Дід, чоловік із джентльменськими претензіями, колись володів не тільки фермою, половиною готелю і загальним торговельним складом у Фрасербурґ-роуді, а й будинком у Мервевіллі з флагштоком перед ним, на якому на день народження короля піднімав британський прапор.
— ’n Ware ou jintlman en ’n ware ou jingo![26] — додають брати і знову регочуть.
Мати слушно характеризує їх. Брати скидаються на дітей, що вимовляють брудні слова за спиною батьків. Хай там що, яким правом вони глузують зі свого батька? Якби не він, вони б узагалі не розмовляли англійською, а скидалися б на своїх сусідів Ботесів і Ніґріні, тупих і важких, що не мають інших тем для розмови, крім овець і погоди. Принаймні, коли родина збирається разом, тут буяють жарти і сміх, лунає багатоголосий гамір, натомість тоді, коли в гості приходять Ніґріні чи Ботеси, атмосфера одразу стає похмура, важка й тупа. «Ja-nee», «Таж так», — кажуть Ботеси й зітхають. «Ja-nee», — відповідають Кутзее й моляться, щоб гості чимшвидше пішли.
А як щодо нього? Якщо дідусь, якого він шанує, був патріотом, то, може, й він повинен стати патріотом? Чи може дитина бути патріотом? Він стає струнко, коли в кінотеатрі грають гімн «Боже, спаси королеву», а на екрані майорить британський прапор. Мелодії козиці змушують його здригатися, так само як і слова «несхитний» або «звитяжний». Чи слід йому тримати в таємниці цю свою любов до Англії?
Хлопчик не розуміє, чому так багато людей навколо нього не люблять Англію. Англія — це Дюнкерк і Битва за Британію. Англія — це виконання свого обов’язку і приймання своєї долі спокійно й без метушні. Англія — це хлопець у битві за Ютландію, що не відходив від гармат, тоді як палуба горіла в нього під ногами. Англія — це сер Ланселот Озерний, Ричард Левове Серце і Робін Гуд із довгим луком і в зеленому вбранні. Що мають африканери, щоб порівняти з цим? Діркі Уйса, що їхав верхи на коні, аж поки той здох? Піта Ретіфа, якого пошив у дурні Дінґаан? Та ще перших переселенців, які помстилися за свої невдачі, розстрілявши тисячі зулусів, що не мали зброї, і ще й пишалися цими розстрілами?
У Вустері є англіканська церква і священик із сивим волоссям і люлькою; він має ще й другу роботу як наставник скаутів, і дехто з хлопців-англійців у його класі — справжніх англійських хлопців з англійськими прізвищами і будинками в давній, затіненій кронами дерев частині Вустера, — фамільярно називає його Падре. Коли отак розмовляють англійці, він мовчить. Є англійська мова, яку він чудово знає. Є Англія і все, що обстоює Англія, і він, як йому здається, вірний цьому всьому. Але вочевидь потрібно набагато більше, щоб тебе визнали як справжнього англійця: треба пройти випробування, і хлопчик знає, що деяких із них він не витримає.
Про щось домовились по телефону, але хлопчик не знає, про що, і тому не може заспокоїтись. Він не любить задоволеної, таємничої усмішки, яка проступає на материному обличчі, усмішки, яка означає, що вона втручається в його справи.
Тягнуться останні дні перед виїздом із Вустера. Крім того, це ще й найкращі дні шкільного року, коли іспити вже минули і немає ніякої роботи, крім допомогти вчителеві заповнити його табель.
Містер Ґоувз зачитує оцінки, а хлопці додають їх, предмет за предметом, потім вираховують відсотки, змагаючись, хто першим підніме руку. Гра полягає в угадуванні, яка оцінка кому належить. Хлопчик звичайно вгадує свої оцінки, коли числова послідовність піднімається до 90 і 100 за арифметику, і насилу втримується на 70 з гаком за історію та географію.
У нього погані успіхи з історії та географії, бо він не любить запам’ятовувати. І то такою мірою, що відкладає готування до іспитів з історії та географії на останню хвилину, аж до вечора, а то й до ранку безпосередньо перед іспитом. Він ненавидить сам вигляд підручника історії з твердою шоколадно-коричневою палітуркою і довгими нудними списками причин подій (причин наполеонівських війн або причин Великого треку). Автори підручника — Тальярд і Шоман. Він уявляє собі Тальярда як тонкого й сухого, а Шомана — як опасистого, лисуватого, в окулярах: Тальярд і Шоман сидять за столом навпроти один одного в кімнаті в місті Парл, пишуть незграбні сторінки й передають їх один одному. Хлопчик не може уявити собі якоїсь іншої причини, чому вони вирішили написати свій підручник англійською мовою, крім прагнення образити Engelse дітей і провчити їх.
Географія не краща: переліки міст, переліки річок, переліки товарів. Коли його просять назвати товари якоїсь країни, він завжди закінчує свій перелік шкурами та шкірою і сподівається, що має слушність. Він не знає різниці між шкурою і шкірою, але її ніхто не знає.