Це відбувається через те, що відвідування університету вже не гарантує вищої освіти. Натомість виші тепер пропонують повний сервіс «ходіння в університет». Це навіть близько не те саме, що справжнє навчання, і студенти випускаються з думкою, що знають значно більше, ніж насправді. Сьогодні, коли фахівець каже: «Ну, я ходив у коледж», важко звинувачувати громадськість за те, що вона відповідає: «А хто не ходив?». Американці з дипломами про вищу освіту здебільшого вважають себе знавцями, тоді як насправді можуть сказати, що після школи відвідували щось на зразок зібрань в аудиторіях із негарантованим результатом.
Приплив студентів в американські виші призвів до перетворення освіти на товар масового вжитку. У більшості університетів до студентів ставляться як до клієнтів, а не учнів. Балують як матеріально, так і інтелектуально молодь, яка щойно закінчила школу, заохочуючи найгіршу поведінку, властиву студентам, що ще не навчилися самодисципліні, яка колись була необхідною для здобуття вищої освіти. Навчання в коледжі нині рекламується як багаторічна відпустка, а не контракт із університетом і викладацьким складом на певний освітній курс. Перетворення університетського досвіду на товар не лише руйнує саму цінність дипломів, а й підриває віру пересічних американців у те, що виші взагалі щось означають.
Ця проблема глибша, ніж звичайні дурощі та прояви інтелектуальної обмеженості в університетах, що час від часу привертають увагу громадськості. В університетському житті завжди буде частка дурощів. Як писав професор Університету Тафтса Ден Дрезнер, «одна із цілей університету — висловити тупі аргументи тупим способом, а потім зрозуміти через спілкування з іншими студентами та викладачами, наскільки ці аргументи тупі».[32] Університетське життя, особливо в елітних навчальних закладах, ізольоване від суспільства, а коли молодих людей та інтелектуалів відгороджують від реального світу, можуть траплятися дивні речі.
Таке фінансово дороге безглуздя саме по собі невинне. Так, батьки студентів Браунського університету витрачають непогані гроші на те, щоб їхні діти могли взяти участь у подіях на зразок «Університетського голого тижня». (Одна зі студенток університету в 2013 році сказала, що негативні відгуки про цю подію допомогли їй підготуватися до життя після коледжу. Можемо тільки сподіватися на це). Проте, зрештою я не переймаюся шаленством голих студентів на вулицях Провіденса. Натомість мене хвилюють самі університети й те, як вони призводять до смерті фаховості, бо щось відбувається (чи не відбувається) в їхніх аудиторіях.
В ідеалі університет має прагнути готувати випускників із хорошою освітою з певного предмета, із бажанням учитися решту життя та здатністю взяти на себе роль притомних громадян. Натомість для багатьох людей університет став, кажучи словами випускника знаного каліфорнійського вишу, який спеціалізується на гулянках, «тими чарівними сімома роками між школою та першою роботою на складі». Університет — це вже не перехід до освіченої зрілості, а тактика з відкладання дорослого життя — часто і для викладачів, і для студентів.
Частина проблеми полягає в тому, що студентів забагато і деякі з них просто не створені для вищої освіти. Нова культура освіти в Сполучених Штатах передбачає, що кожен повинен іти в коледж. Культурні зміни — це важливий елемент смерті фаховості, тому що, прагнучи задовольнити потребу, освітні програми розростаються, а університети штампують дипломи, які дедалі більше означають, що людина вчилася, але не вивчилася. Учитися й вивчитися — це дві концепції, які громадськість не надто розрізняє. У найгірших випадках дипломи не означають ні першого, ні другого, а просто свідчать про те, що людина відвідувала заняття. А в найбільш запущених випадках диплом засвідчує лише вчасну оплату за навчання.
Викладачі не мали б цього казати, але це правда. Молоді люди, які могли б досягти кращих результатів, скажімо, у торгівлі, ідуть у коледж, не надто задумуючись про те, як вони закінчать навчання й що робитимуть після того. Чотири роки перетворюються на п’ять, а потім на шість чи більше. Колись чітко обмежений навчальний курс перетворюється на безкінечні відвідини буфету, де переважно пропонують нездорову їжу, а дорослі не надто контролюють те, щоб студенти обирали здорове харчування, а не абищо.
32
Деніел Дрезнер, «Конфлікт між адміністрацією та студентами в Єлі став вірусним», Washington Post online, 9 листопада 2015 року.