Утім, це все не виправдовує те, що коледжі дають перетворювати власні корпуси на цирк. Мабуть, це було неминуче, що антиінтелектуалізм американського життя рано чи пізно вторгнеться і в коледжі, але немає причин відразу здаватися. І так, я саме це маю на увазі: університети в Сполучених Штатах здають свій інтелектуальний авторитет не лише дітям, але й активістам, що прямо нападають на традиції вільнодумства, які наукові спільноти мали б захищати.
У мене повно чітких поглядів щодо того, що видається загрозами вільнодумству, але тут я їх не озвучуватиму. Про те, як коледжі та університети стали пристанню для політкоректності, де академічна свобода задихається під драконівськими кодексами, які ідеологи впроваджують серед студентства та викладачів, написано десятки книжок і статей. Не бачу сенсу озвучувати ці аргументи ще й тут. Проте, коли йдеться про смерть фаховості, важливо думати, як наявні примхи в університетах, включно з «безпечним простором» і кодексами щодо висловлення думок, по факту роз’їдають спроможність закладів освіти випускати людей, здатних до критичного мислення. (І пам’ятайте, критичне мислення — це не безжалісна критика). Оскільки вибір університету, — процес, що нагадує шопінг, — учить хлопців і дівчат цінити виш за щось, крім освіти, це заохочує молодих активістів думати, знову ж таки, що завдання студента полягає в тому, щоб просвіщати викладачів, а не навпаки.
Є так багато прикладів цього, що вже стає несправедливим указувати лише на політику чи суперечність у якомусь конкретному університеті. Ця проблема охопила всі американські виші в кілька хвиль різної сили з початку 1960-х. Коли ж ідеться про виховання освічених громадян, сьогодні все-таки є одна відмінність, що викликає особливу тривогу: безпечне, заколисуюче середовище сучасних університетів робить студентів інфантильними й у такий спосіб розчиняє їхню здатність до логічної дискусії, заснованої на фактах. Коли почуття стають важливішими за раціональність чи факти, освіта — пропаще діло. Емоції — це беззаперечний захист проти фаховості. Раціональність і знання швидко тонуть у прірві обурення та гніву. І коли студенти усвідомлюють, що карта емоцій б’є що завгодно, це стає уроком, який вони беруть із собою на все життя.
Коледжі мали б бути спокійним середовищем, у якому освічена молодь учиться відрізняти правду від брехні й дотримуватися моделі наукового пізнання, куди б вона їх не завела. Натомість багато коледжів перетворилися на місця утримання студентів, які вимагають, щоб їхні почуття брали гору над будь-якими зауваженнями. Студенти не сумніваються у власному праві на такі вимоги, бо жили так увесь час, у терапевтичній культурі, де жодна думка не лишалася невисловленою і жодне почуття не було знецінене.
Активність — це нормальна частина університетського життя. Підлітки мають бути пристрасними, так улаштовані молоді люди віком до двадцяти із чимось. Я все ще досить старомодний, очікуючи, що освічена молодь стане лідерами серед виборців, бо має кращу освіту, і аплодую завтрашнім виборцям, які вправляються в політичній аргументації під час обговорень і дискусій.
На жаль, нинішня студентська активність деградує до рівня того, що відбувалося півстоліття тому: нетолерантності, догматизму й навіть погроз та насилля. Іронія (чи навіть трагедія) полягає в тому, що студенти дедалі різкіше висловлюють свої вимоги щодо різних дрібниць. Якщо покоління бебі-бумерів[50] може заявити, що в 1967 році воно розхитувало університети з гаслами про мир, то все-таки є правда в тому, що молоді люди, яких могли послати воювати в азійські джунглі, мали право емоційно реагувати на такі теми. Членам меншин, що в очах закону до 1960-х не були повноцінними громадянами, теж не лишалося багато варіантів, окрім протестів, хоча й насиллю, яке виникало під час цього, немає виправдання.
Сьогодні ж студенти вибухають гнівом через уявні проблеми, які навіть близько не потрапляють до категорії боротьби за громадянські права або ризику бути відправленим на війну. Нинішні студенти роздувають дивовижні гори на зразок Евересту з найменших кротячих купок і впадають в істерику через розіграші та витівки. У процесі молоді люди вчаться, що емоції та масштаб завжди перемагають здоровий глузд і суть, вибудовуючи навколо себе фортеці, які не зможе подолати жоден викладач, фахівець чи інтелектуал.
50
Так у деяких країнах називають повоєнне покоління, народжене в період між 1940-ми та 1964 роком.