Нарешті — і це, мабуть, те, що непокоїть найбільше — інтернет робить нас більш зарозумілими, короткозорими й не здатними дискутувати настільки, що це заважає будь-кому бодай щось дізнатися. Найбільша проблема миттєвої комунікації не в тому, що вона миттєва. Хоч інтернет дає можливість говорити людям між собою більше, ніж будь-коли раніше, і це абсолютно нова історична умова, можливо, те, що будь-хто може поговорити з будь-ким, — не така вже й добра ідея. Часом людям треба спинитись і подумати, дати собі час, щоб поглинути та засвоїти інформацію. Натомість інтернет — це арена, де люди реагують не думаючи й своєю чергою вганяють себе в ситуацію, коли змушені захищати власні реакції, а не сприймати нову інформацію чи визнавати помилки — особливо якщо помилку помітила людина з кращою освітою та більшим досвідом.
У цій чи в будь-якій іншій книжці забракне сторінок, щоб перелічити обсяги дезінформації в інтернеті. Чудодійні зцілення, теорії змови, підроблені документи, цитати з вигаданим авторством — це все бур’янці та величезні будяки, якими заріс усесвітній сад знань. Здоровіші, проте менш витривалі трави й квіти не мають жодного шансу вижити в ньому.
Стійкі старі забобони й теорії змови, наприклад, видозмінилися та відродились онлайн. Усі ми чули історії про алігаторів у каналізації, малоймовірні смерті знаменитостей і бібліотеки, які завалилися, бо ніхто не взяв до уваги вагу книжок. Ці історії передаються від уст до уст. В інтернеті такі вигадки супроводжуються ще й красивою версткою та зображеннями. Вони поширюються через електронну пошту й соцмережі з такою швидкістю, що навіть є групи, наприклад, чудовий проект Snopes.com та інші фактчекінгові організації, які нічим не займаються, окрім того, що цілими днями спростовують ці нісенітниці.
На жаль, такі групи пливуть проти течії. Люди не приходять в інтернет для того, щоб їх виправили чи cпростували їхні виплекані теорії. Натомість вони просять електронного оракула підтвердити власне невігластво. У 2015 році авторка Washington Post Кейтлін Дьюї висловила занепокоєння, що фактчекери ніколи не зможуть подолати фейки, бо «ніхто не має ні часу, ні ментальної здатності спростовувати всі поточні нюанси та невідповідності».[57] Зрештою, зітхнула авторка, ці спростування нічого в біса не міняють.
За два місяці після публікації цих слів Дьюї та Washington Post здались і скасували її щотижневу колонку про те, що було фейком в інтернеті. Уже неможливо було впоратись із божевіллям, особливо коли шахраї з’ясували, як заробляти на поширенні міфів і дорогоцінних кліках на сайтах. «Якщо чесно, — сказала Дьюї читачам, — ця колонка не може впоратися з теперішнім середовищем. Такий формат утратив сенс». Ще більше непокоїли розмови Дьюї з професійними дослідниками, які сказали їй, що «недовіра до інституцій зараз така висока, а когнітивне упередження завжди настільки сильне, що люди, які вірять у фейкові новини, часто зацікавлені в споживанні лише тієї інформації, що збігається з їхніми поглядами — навіть якщо вона демонстративно фейкова» (курсив оригінальний).[58] Дьюї та Washington Post боролися з інтернетом, і останній переміг.
Багато нісенітниць, особливо в політиці, процвітає завдяки доступності та потужності інтернету. Уперта група невігласів може все ще думати, що земля пласка або що американці ніколи не висаджувалися на Місяць, але, мабуть, для решти з нас фотографії з космосу є достатнім доказом. Коли йдеться про такі легенди, як народження Барака Обами в Африці, керування Джорджем Бушем-молодшим терактами 11 вересня 2001 року або таємний план казначейства США запровадити замість долара глобальну валюту, астронавти з камерами не допоможуть. Соцмережі, веб-сайти та чати перетворюють міфи, почуті від «друга мого друга», історії та плітки на «факти».
Як пояснював британський автор Даміан Томпсон, миттєва комунікація зміцнює людей і групи, що одержимі божевільними, часом досить небезпечними, ідеями. Томпсон називає це контрзнанням: воно летить в обличчя науки і є абсолютно не вразливим до контраргументів.
57
Кейтлін Дьюї, «Що було фейком в інтернеті цього тижня: нащо нам це треба, серйозно», Washington Post online, 30 жовтня 2015 року.
58
Кейтлін Дьюї, «Що було фейком в інтернеті цього тижня: чому це — остання колонка», Washington Post online, 18 грудня 2015 року.