Технічні фахівці, що якраз за типом є «їжаками», мали значні труднощі не лише із самими передбаченнями, а й із тим, щоб узагалі розширити власну здатність до обробки інформації, яка стосується питань, що перебувають поза їхньою спеціалізацією. Людям із добре визначеною сферою знань бракує інструментів поза її межами, тому вони інстинктивно беруть те, що знають, і екстраполюють його назовні, хай навіть тема, із якою працюють, дуже віддалена від їхньої галузі.[139] Це призводить до більш упевнених прогнозів, які частіше виявляються помилковими переважно через те, що вчені, будучи класичними «їжаками», неохоче приймають та оброблять інформацію поза маленькою, проте дуже складною зоною їхньої фаховості.
Тут є чому повчитися не лише професіоналам, а й пересічним людям, які засуджують чи навіть кидають виклик прогнозам фахівців.
Найголовніше тут те, що помилкові передбачення не важливі для оцінювання фаховості. Зазвичай прогнози експертів (і це важлива деталь) рясніють застереженнями, бо світ повен непередбачуваних подій, які здатні спричинити велику ланцюгову реакцію. Історія може змінитися через випадкові події на зразок урагану чи серцевого нападу. Пересічні люди схильні ігнорувати ці застереження попри їхню важливість: так само вони не звертають уваги на прогноз погоди, у якому йдеться про те, що ймовірність дощу буде 70 відсотків. Якщо ж сонячний день, імовірність якого була три з десяти, таки настає, ці люди потім уважають, що прогноз погоди був неправильним.
Це не звільняє фахівців, а особливо фахові спільноти від відповідальності за масштабні помилки. Те, що жоден експерт із радянських питань у 1970-х не зміг передбачити крах СРСР до 1991 року, не так страшно, а от те, що думки фахівців зосередилися навколо протилежної позиції, ніби розпад Радянського Союзу був практично неможливий, — це вже серйозна помилка суджень, яка має хвилювати всю галузь. (На жаль, це нікого не турбує; за двадцять років більшість експертів із питань Росії відійшла від вивчення помилок один одного).
Однак невдалі передбачення не спростовують автоматично заяву про те, що фахівці таки знають більше, ніж пересічні люди. Обивателі не повинні вважати, що коли експерти не змогли чогось передбачити, то це означає, що всі думки однаково притомні (або однаково безглузді). Фахівець із опитувань Нейт Сілвер,[140] який заслужив свою репутацію вражаюче точними прогнозами президентських виборів 2008 та 2012 років, зазначав, що його прогнози про кандидата в президенти від республіканців Дональда Трампа в 2016 році базувалися на хитких припущеннях.[141] Але прогнози Сілвера щодо інших президентських перегонів лишаються дійсними попри те, що феномен Трампа став сюрпризом для нього та для інших. Як писав пізніше колумніст Ноа Ротман, «Трамп продемонстрував те, що багато правил, вивченню яких політичні фахівці присвятили свої кар’єри, цього року не подіяли. Але фраза “все, що ми знали про політику, виявилося помилковим” не тотожна вислову “ми нічого не знаємо про політику”».[142]
Закликати фахівців до відповідальності за те, що прогнозують гірше за інших, — це одна справа. Але формулювати питання, на які можна відповісти тільки «так» чи «ні», а потім кивати на те, що пересічні люди здатні з такою самою частотою давати правильні відповіді, — це базове нерозуміння ролі фаховості. Звісно, ставити подібні недиференційовані питання — це також зняття відповідальності з фахівців. Є старий анекдот про британського держслужбовця, який пішов на пенсію після довгої служби в Міністерстві закордонних справ протягом ХХ століття. «Щоранку, — казав досвідчений дипломат, — я йшов до прем’єр-міністра і запевняв його, що сьогодні світової війні не буде. І мені приємно зауважити, що протягом своєї сорокарічної кар’єри я помилився лише двічі». Якщо судити лише з кількості промахів та правильних прогнозів, той старий мав чудові показники.
Ціль фахових порад і передбачень полягає не в тому, щоб правильно вгадати, яким боком упаде монетка, а в допомозі ухвалювати рішення, що стосуються ймовірного майбутнього. Цікавитися в 1980 році, чи Радянський Союз розвалиться до 2000-го, — це питання на «так» або «ні». А от питати в попередні десятиліття, як досягти мирного розпаду СРСР, і впливати на ймовірність такої події, зменшивши шанси альтернатив, — це вже зовсім інша справа.
140
На українському ринку є книжка Нейта Сілвера «Сигнал та шум. Чому більшість прогнозів виявляються хибними» («KM-Букс», 2018). —
141
Див., наприклад, Тіна Нґуєн, «Як Нейту Сілверу на вдалося передбачити Трампа», Vanity Fair, 1 лютого 2016 року.
142
Ноа Ротмен, «Чому вони вважають, що Трамп може перемогти в листопаді?», Commentary online, 27 квітня 2016 року.