Він запропонував Соні Мудіґ випити кави.
— Можна мені поставити вам кілька запитань? — спитала вона.
— Будь ласка.
— У листі до Саландер, який ми виявили на Лундаґатан, ви пишете, що ви перед нею в боргу. Що ви хотіли цим сказати?
— Лісбет Саландер зробила мені велику послугу.
— Про що йдеться?
— Це була послуга цілком приватного характеру, тож я не збираюся про неї розповідати.
Соня Мудіґ уважно подивилась на нього:
— Зараз ми розслідуємо вбивство.
— І я сподіваюся, що ви якнайшвидше зловите того мерзотника, котрий убив Даґа і Міа.
— Ви не вірите у винність Саландер?
— Ні.
— Хто, по-вашому, міг убити цих людей?
— Я не знаю. Але Даґ Свенссон збирався викрити і назвати поіменно багатьох людей, яким було що втрачати. Хтось із них, можливо, і скоїв ці вбивства.
— А навіщо було цій людині вбивати адвоката Нільса Б’юрмана?
— Цього я не знаю. Поки що не знаю.
Він дивився на неї, не відводячи очей. Соня Мудіґ усміхнулася. Бона знала, що його жартома називали Калле Блумквістом,[53] і зараз зрозуміла чому.
— Але ви маєте намір у цьому розібратися?
— Якщо зумію. Можете переказати це Бубланськи.
— Перекажу. А якщо Лісбет Саландер дасть про себе знати, то, сподіваюся, ви нас про це повідомите?
— Я не розраховую, що вона дасть про себе знати і зізнається в убивстві, але якщо це трапиться, то обіцяю, що постараюся зі свого боку вмовити її добровільно прийти до поліції. В цьому разі я допоможу їй усім, чим зможу, адже їй дуже знадобиться друг.
— А якщо вона скаже, що невинна?
— Тоді сподіваюся, що вона зможе пролити світло на те, що сталося.
— Пане Блумквісте, між нами і, будь ласка, не ображайтеся: я сподіваюся, ви розумієте, що Лісбет Саландер буде заарештована, і не накоїте ніяких дурниць, якщо вона зв’яжеться з вами. Якщо ж ви помиляєтеся і вона все-таки винна, до цієї ситуації потрібно поставитися з усією серйозністю, інакше це загрожує смертельною небезпекою.
Мікаель хитнув головою.
— Маю надію, що нам не доведеться встановлювати за вами стеження. Ви розумієте, що сприяння особі, оголошеній у розшук, є порушенням закону? В цьому разі передбачено покарання за переховування злочинця.
— А я маю надію, що ви знайдете кілька хвилин, щоб поміркувати над тим, чи немає якоїсь іншої кандидатури у винуватці злочину.
— Ми над цим поміркуємо. Наступне запитання: чи не знаєте ви, яким комп’ютером користувався для роботи Даґ Свенссон?
— У нього був старий Мас і Вооk-п’ятсот, білий, з екраном у чотирнадцять дюймів. На вигляд такий же, як мій ноутбук, але з екраном більшого розміру.
— Ви не знаєте, де зберігався його ноутбук?
— Даґ носив його в чорній сумці. Думаю, що він має бути у нього вдома.
— Там його немає. Чи не міг він залишити його на роботі?
— Ні. Я оглядав письмовий стіл Даґа, і там його не було.
Вони помовчали.
— Чи можу я з цього зробити висновок, що комп’ютер Даґа Свенссона зник? — спитав нарешті Мікаель.
До восьмої години вечора Мікаель і Малін склали досить довгенький список осіб, у яких теоретично міг бути мотив для вбивства Даґа Свенссона, — їх набралося тридцять сім. Кожне ім’я вони записали на окремому великому аркуші паперу, а ці аркуші Мікаель розвісив на стіні вітальні. Список складався з чоловіків, котрі були або сутенерами, або клієнтами повій і згадувалися в книжці Даґа Свенссона. Двадцятьох дев’ятьох з них можна було ідентифікувати, а восьмеро проходили тільки під псевдонімами. Двадцять відомих поіменно чоловіків були клієнтами, які коли-небудь користувалися послугами тієї або іншої дівчини.
Мікаель і Малін обговорювали також питання про те, чи можна зараз друкувати книжку Даґа. Складність полягала в тому, що багато доказів своїх тверджень Даґ і Міа забрали з собою в могилу, а менш обізнаній людині доведеться глибше ознайомитися з відповідним матеріалом і ще багато що уточнювати.
Вони дійшли висновку, що приблизно вісімдесят відсотків рукопису не викличуть жодних проблем, але решта двадцять відсотків потребують доопрацювання, перш ніж. «Міленіум» зможе їх опублікувати. Вони не сумнівалися у достовірності матеріалу, але самі недостатньо ним володіли, щоб давати відповіді на заперечення і критику з тією ж упевненістю, як сам Даґ, якби він був живий.
Мікаель виглянув у вікно. На вулиці посутеніло і почався дощ. Він запитав Малін, чи не хоче вона ще кави, але вона відмовилася.
53
Калле Блумквіст — хлопчик-сищик, персонаж творів Астрід Ліндґрен, на честь котрого Мікаель (повне ім’я Карл Мікаель) Блумквіст ще в молоді літа дістав прізвисько за схильність до детективних історій.