— Ти що ж, газет не читав?
— Чому — не читав?
— Так там же написано, що ми — група сатаністів.
— А це так?
— Схожа я на сатаністку?
— А який вигляд має сатаністка?
— Ну, знаєш, мені навіть важко сказати, хто тут тупіший: поліція чи газети!
— Послухайте, кралечко, йдеться про серйозні речі!
— Це щодо того, сатаністки ми чи ні?
— Перестань дурня клеїти і відповідай на мої питання!
— І про що ж ти питав?
На секунду Ханс Фасте примружився і пригадав, як він кілька років тому їздив для обміну досвідом до Греції і знайомився з роботою тамтешньої поліції. Незважаючи на купу проблем, грецьким поліцейським жилося легше, ніж шведським. Якби Сілла Нурен повелася в Греції так, як оце зараз, він міг би нагнути її і тричі торохнути кийком. Він знову поглянув на неї:
— Лісбет Саландер була в «Перстах диявола»?
— Навряд.
— Що це означає?
— У Лісбет, по-моєму, було дуже кепсько зі слухом.
— Зі слухом?
— З музичним. Вона ще могла відрізнити труби від барабанів, але це все, на що вона була здатна.
— Я запитав, чи брала вона участь у групі «Персти диявола».
— Це й була відповідь на твоє питання. Чим, по-твоєму, взагалі займалися «Персти диявола»?
— Розкажи чим.
— Ти ведеш поліцейське розслідування за газетними статтями!
— Відповідай на питання!
— «Персти диявола» були рок-групою. У середині дев’яностих років зібралася група дівчат — аматорів хард-року, які грали задля свого задоволення. Знак пентаграми ми використовували для сцени і подавали себе так, як ніби ми трохи симпатизуємо дияволу. Відтоді наша група припинила своє існування, і я єдина з усіх, хто працює й далі в галузі музики.
— А Лісбет Саландер не була членом групи?
— Я тобі вже сказала.
— То чому ж джерела стверджують, що Саландер була членом групи?
— Тому що твої джерела — такі ж дурні, як і газети.
— Поясни!
— У групі нас було п’ятеро дівчат, і ми потім ще продовжували час від часу зустрічатися. Раніше ми збиралися раз на тиждень у «Вітряку», тепер ми це робимо приблизно раз на місяць, але все-таки підтримуємо взаємини між собою.
— І що ж ви робите, коли збираєтеся разом?
— А що, по-твоєму, взагалі роблять у «Вітряку»?
Ханс Фасте зітхнув:
— Отже, ви зустрічаєтеся, щоб випити спиртних напоїв.
— Ми зазвичай п’ємо пиво. І базікаємо про всяку всячину. Ти ж бо що робиш, коли зустрічаєшся з приятелями?
— І до чого ж тут Лісбет Саландер?
— Я познайомилася з нею в школі для дорослих, коли мені було вісімнадцять років. Вона іноді з’являлася у «Вітряку» і складала нам компанію за кухлем пива.
— Отже, «Персти диявола» не можна вважати організацією?
Сілла Нурен подивилася на нього так, ніби він упав з місяця.
— Ви — лесбіянки?
— Хочеш заробити по морді?
— Відповідай на питання!
— Не твоє діло, хто ми такі.
— Збав тон і не провокуй мене!
— Ще чого! Поліція стверджує, що Лісбет Саландер убила трьох людей, а до мене приходить з питаннями про мою сексуальну орієнтацію! Та пішов ти до дідька!
— Слухай! Адже я можу тебе заарештувати!
— Це за що ж? До речі, я забула тебе попередити, що я вже три роки вчуся на юридичному, а мій тато — це Ульф Нурен з адвокатської контори «Нурен і Кнапе». See you in court.[71]
— Я думав, що ти працюєш в галузі музики.
— Це я роблю для власної втіхи. Невже ти думаєш, що на це можна прожити?
— Не маю ніякого уявлення, на що ти живеш.
— Та вже не за рахунок лесбіянства і сатанізму, як ти, можливо, думаєш! І якщо поліція на цьому будує своє розслідування, то мене нітрохи не дивує, що ви досі ніяк не зловите Лісбет Саландер.
— Ти знаєш, де вона?
Сілла Нурен почала розгойдуватися перед ним з одного боку в інший і водити в повітрі руками:
— Я відчуваю, що вона десь близько… Почекай трохи, і я включу свої телепатичні здібності.
— Припини зараз же!
— Слухай, я ж тобі вже сказала, що нічого не чула про неї ось уже майже два роки. Я не маю ані найменшого уявлення про те, де вона. Що тобі ще треба?
Соня Мудіґ увімкнула Даґів комп’ютер і згаяла вечір на те, щоб скласти каталог інформації, що містилася на жорсткому диску і на доданих до комп’ютера дискетах. За читанням книги Даґа вона засиділася до одинадцятої вечора.
Звідси вона дізналася дві речі. По-перше, вона зрозуміла, що Даґ Свенссон блискуче володів пером і його об’єктивний опис діяльності секс-мафії читався з неослабною цікавістю. Вона подумала про те, що добре б було прочитати цю книжку слухачам Вищої школи поліції, тому що його знання пішли б їм на користь. Так, наприклад, Хансові Фасте було б дуже корисно дізнатися те, про що розповідав Свенссон.