Рональд Нідерман нерішуче зупинився на дорозі між Соллебрунном і Носсебру. Він був сам. Навколо панувала пітьма. До нього повернулася здатність міркувати, і йому було соромно згадувати про свою втечу. Він не міг зрозуміти, як це сталося, але прийшов до логічного висновку, що, мабуть, їй вдалося вижити і якимсь чином відкопатися з могили.
Залаченкові була потрібна його допомога. Отже, він повинен повернутися в садибу і скрутити їй шию.
В той же час у Рональда Нідермана було таке відчуття, що все вже скінчено. Це відчуття з’явилось у нього давно. Після першої ж розмови з Б’юрманом усе, хоч би що вони робили, постійно йшло не так. Залаченка немов підмінили, як тільки він почув ім’я Лісбет Саландер. З цієї миті він відкинув усі принципи обережності і помірності, які проповідував протягом довгих років.
Нідерман не міг вирішити, що робити.
Залаченкові потрібна медична допомога.
Якщо тільки вона не встигла його вбити.
У зв’язку з цим перед ним поставали питання.
Він кусав губи.
Багато років вони з батьком були партнерами. Це були дуже успішні роки. За цей час він склав досить багато грошей і, крім того, знав, де Залаченко ховає свій статок. Він мав необхідні засоби і навики для того, щоб продовжити справу. Тому найрозумнішим було б піти звідси, не озираючись. Одну річ Залаченко надійно вбив йому в голову: якщо ситуація стала нерозв’язною, йди без зайвих сантиментів. Це основа виживання — заради програної справи не варто навіть пальцем ворухнути!
У ній не було нічого надприродного. Але її присутність була тим, що називається bad news.[91] Вона доводилася йому зведеною сестрою.
І він вочевидь її недооцінював.
Рональда Нідермана роздирали два бажання. Одна його частина хотіла повернутися назад і скрутити їй шию. Інша частина хотіла тікати далі, поки темно.
Паспорт і гаманець лежали у нього в задній кишені. Йому немає чого повертатися. У садибі не залишилося нічого потрібного.
Хіба що машина.
Він усе ще стояв, його роздирали сумніви, коли з-за пагорба випірнули вогні автомобільних фар. Він повернув голову. Можливо, він зуміє роздобути собі транспорт іншим способом. Усе, що йому потрібне, — це машина, якою він зможе дістатися до Ґетеборґа.
Вперше в житті — принаймні з того часу, як вона вийшла з дитячого віку, — Лісбет Саландер виявилася не в змозі самостійно впоратися з ситуацією. За своє життя їй не раз доводилося брати участь у бійках, переносити побої, ставати з волі держави об’єктом примусової госпіталізації і терпіти насильство з боку приватних осіб. Їй, здається, припало на долю більше знущань морального і фізичного характеру, ніж може винести звичайна людина.
Але у відповідь вона завжди могла збунтуватися. Вона відмовилася відповідати на питання Телебор’яна, а коли зазнавала якої-небудь форми фізичного насильства, могла вирватись і сховатися в самотності.
Перелом перенісся можна було пережити.
Але жити з діркою в черепі було неможливо.
Цього разу вона не могла поповзти додому в своє ліжко, укритися з головою ковдрою і проспати два дні, а потім підвестися і повернутися до звичайного життя так, мовби нічого не сталося.
Зараз вона постраждала так серйозно, що сама собі нічим не могла зарадити. Її здолала така втома, що тіло перестало коритися.
«Потрібно трохи поспати», — подумала вона. І раптом з непорушною впевненістю усвідомила, що якщо вона дасть собі волю і заплющить очі, то, найімовірніше, ніколи вже більше їх не розплющить. Проаналізувавши цей висновок, вона потім зрозуміла, що їй уже все одно. Ця думка здалася навіть приємною. Дати собі відпочинок. І щоб не треба було прокидатися.
Останньою її думкою була думка про Міріам Ву.
Пробач мені, Міммі!
Заплющивши очі, вона все ж таки не випустила з руки знятий із запобіжника пістолет Сонні Ніємінена.
Мікаель Блумквіст здалеку розгледів у світлі фар Рональда Нідермана і відразу ж його пізнав. Важко було не впізнати білявого велетня зростом у двісті п’ять сантиметрів, статурою як бронебійний робот. Нідерман замахав йому руками. Мікаель зменшив світло фар і пригальмував. Сунувши руку в зовнішню кишеню сумки для ноутбука, він дістав «Ґавернмент», знайдений на письмовому столі Лісбет Саландер. Він зупинився за п’ять метрів від Нідермана і, вимкнувши мотор, відчинив дверці.
— Дякую, що зупинився, — сказав Нідерман нетвердим голосом. Після бігу він ще не відсапався. — Я потрапив в автомобільну аварію. Ти не міг би підвезти мене до міста?