Так він казав. Не можу описати, як зворушувала мене ця його мова — суміш інтелектуального самоконтролю й легенької гарячковості; зворушувала тому, що він помічав ту гарячковість і соромився її; у його по-хлоп'ячому ламкому голосі мимохіть з'являлося тремоло, і він, почервонівши, відвертався.
У його життя тоді влився могутній потік музичних знань і схвильованого прилучення до них, який потім на довгі роки, принаймні так здавалося, цілком зупинився.
X
Останнього свого гімназійного року, у восьмому класі, Леверкюн, крім усього іншого, почав вивчати, чого я не робив, необов'язковий предмет: давньоєврейську мову, тим самим зрадивши свої плани на майбутнє. Виявилося — я навмисне повторюю це слово, яке вжив був, розповідаючи про ту мить, коли випадково довідався про його внутрішнє релігійне життя, — виявилося, що він хоче вивчати теологію. Наближалися випускні екзамени, і треба було вирішувати, вибирати факультет, щоб навчатися далі, й Адріан заявив, що вибір зроблено, — заявив у відповідь на запитання дядька; той звів брови й вигукнув: «Браво!» Повідомив він про це, вже не чекаючи їхніх запитань, і своїх батьків у Бухелі, яким ще дужче сподобався його вибір. Мені він сказав про нього ще раніше, не приховуючи того, що має намір готуватися в університеті не до практичного церковного й пастирського служіння, а до академічної діяльності.
Це мало мене по-своєму втішити, та й справді трохи втішило, бо мені була прикра сама думка, що Адріан стане кандидатом у пастори, головним пастором чи навіть радником консисторії і генерал-суперінтендентом[104]. Аби він хоч був католиком, як ми! Легко було уявити собі, що він швидко піднявся б сходинками церковної ієрархії аж до верхів, і це здалося б мені кращою перспективою, яка більше відповідала б його здібностям. Але вже те, що він вибрав собі за фах теологію, було для мене мало не шоком, я, мабуть, аж зблід, коли почув про це. Чому? Я навряд чи зумів би сказати, який же саме мав бути його вибір. Власне, в моїх очах жоден фах не був вартий його, тобто емпіричний, міщанський бік кожної фахової діяльності здавався мені не гідним його, і я дарма перебирав їх усі в голові, намагаючись уявити собі Адріана за виконанням тих чи інших практичних професійних обов'язків. У всьому, що стосувалося його, я був абсолютно шанолюбний, і все-таки мене охопив страх, коли я усвідомив — чітко усвідомив, — що Адріан зробив цей вибір через свою зарозумілість.
Колись ми з ним були дійшли висновку, чи, радше, погодилися з часто висловлюваною думкою, що філософія — цариця всіх наук. Вона посідає серед них, вирішили ми, десь таке місце, як орган серед музичних інструментів. Вона їх оглядає, зводить у духовну єдність, упорядковує і висвітлює наслідки досліджень у всіх галузях науки, створюючи тим самим картину світу, всевладний і міродайний синтез, наочне визначення місця людини в космосі. Мої роздуми про майбутнє мого приятеля, про «фах» для нього, завжди приводили мене десь до таких уявлень. Різнобічні зацікавлення Адріана, через які я побоювався за його здоров'я, прагнення досвіду, завжди супроводжуване критичним аналізом, виправдувало такі мрії. Мені здавалося, що єдина прийнятна для нього форма існування — найуніверсальнішого, незалежного ні від кого ерудита й філософа; на щось більше уява моя була не здатна. І ось я довідуюся, що він нишком пішов далі, потай, нічим назовні не виявляючи цього, — бо він сказав про свою ухвалу спокійно, звичайними словами, — перевершив моє дружнє шанолюбство і присоромив мене.