З часів «до Гільгамеша» збереглися до наших днів лиш уламки матеріальних пам’яток, а з писемних артефактів — лише уривки, що стосуються ведення господарства, дипломатії, воєнних перемог, магії та релігії[25]. Економічний історик Ніл Ферґюсон коментує цей факт (дещо іронічно), що «перші писемні пам’ятки, створені людиною, нагадують нам, що вони стосувалися не історії, поезії чи філософії, а торгівлі»[26]. Втім, «Епос про Гільгамеша» свідчить про протилежне — хоча перші глиняні записані позначки (записки, примітки) наших предків, можливо, і були про торгівлю й війну, проте перша записана історія — передовсім про велику дружбу й пригоди. Як не дивно, про гроші чи війну в ній не буде ані слова; наприклад, жодного разу в ньому ніхто нічого нікому не продає[27]. Народи не прагнуть завойовувати один одного, ми не зустрічаємо тут навіть натяку на загрозу насилля — жодного разу людина не вбиває іншу людину, в епосі не зустрічається слово «ворог». Це історія про природу й цивілізацію, про геройство, бунт і боротьбу з богами, про мудрість, безсмертність, а також про марноту.
І хоча йдеться про текст світового значення, проте він повністю випав з поля зору економістів. Про цей епос немає економічної літератури[28]. Однак саме в цьому епосі ми знайдемо перші сліди економічного мислення нашої цивілізації; початки довірливо знайомих концептів, як-от ринок і його невидима рука, проблема використання природного багатства й прагнення до максимізації ефективності. Згадується в епосі й дилема про роль почуттів, поняття розвитку від природженого стану чи тема комплексного поділу праці, пов’язана з виникненням перших міст. І от зараз це перша, несмілива спроба зрозуміти «Епос про Гільгамеша» з економічно-антропологічного погляду.
Спершу лиш коротко нагадаємо сюжет історії (детальніше розкриємо його трохи згодом). Гільгамеш, володар Уруку, «на дві третини він бог, на одну — людина»[29].
Дія починається з опису досконалих, незнищенних мурів, які Гільгамеш зводить навколо міста. При цьому він мучить робітників і забороняє їм бачитися з їхніми дружинами чи дітьми. Люди скаржаться богам, і ті посилають покарання у вигляді дикого Енкіду, який має зупинити Гільгамеша. Проте вони стають друзями, утворюють непереможну пару й разом виконують різні героїчні вчинки. Згодом Енкіду помирає й Гільгамеш вирушає на пошуки безсмертя. Він подолає багато перешкод і пасток, та, зрештою, безсмертя вислизне в нього майже з рук і безповоротно зникне. Наприкінці хід історії повертається туди, звідки епос починався, — до величного оспівування мурів Уруку.
Непродуктивна любов
Основна зав’язка всієї історії — у прагненні Гільгамеша звести мури, рівних яким немає на світі. Він намагається будь-якою ціною підвищити продуктивність роботи своїх підданих, навіть забороняє їм контактувати з дружинами й дітьми. Тому люди скаржаться богам:
Який далекий нам принцип і який близький. І зараз ми часто живемо ще Гільгамешовими уявленнями, що інтимні стосунки — тобто сама людяність — ідуть на шкоду робочому процесу, що продуктивність людини зросла би, якби вона не витрачала свій час та енергію на непродуктивні справи. Ми переконані, що домен людяності (людських стосунків, любові, дружби, мистецтва тощо) — непродуктивний. Звісно ж, за винятком репродукції, яка єдина, дослівно, є (ре) продуктивною.
Таке бажання будь-якою ціною максимізувати ефективність, пригнічення людського на користь економічного редукує людину, обмежуючи всю її людяність, перетворює її на чисту виробничу одиницю. Прекрасне чеське слово робот[31] досконало передає це значення. Людина, зредукувавшись до звичайного роботника, стає всього лиш роботом. Цей епос свого часу чудово б згодився Карлу Марксові, який запросто би міг його використати як приклад першого в історії випадку редукції людини до робітника, праісторичний приклад експлуатації та відчуження індивіда від родини й від себе самого[32]!
27
Так само навіть у (нашому) сучасному епосі (міфові, історії, казці) — у трилогії «Володар перснів» від Дж. Толкіна — гроші не відіграють жодної ролі. «Операції» відбуваються у формі подарунків, боїв, підступів, різних трюків чи крадіжок. Див. Bassham, Bronson (eds.), «Володар перснів і філософія».
28
Ніякі пошуки не можна вважати вичерпними, проте й попри відносно ретельний обшук конвенційних архівів EconLit (найширша й точно найповажніша база даних економічної літератури сучасності) авторові не вдалося знайти жодної книги чи хоча б розділу книги чи академічної статті, яка б розглядала «Епос про Гільгамеша» з економічного погляду. Тому ми усвідомлюємо, що наша спроба проаналізувати найстарішу пам’ятку з нового ракурсу відказана на всі невдачі, спрощення, протиріччя та неточності перешопрохідця.
31
Термін «робот» уперше використовує в 1920 р. Карел Чапек у своїй науково-фантастичній п’єсі «R.U.R.» (Россумські універсальні роботи), у якій ідеться про повстання штучних людей, яких виготовили для заміщення ними праці людини. Спочатку Чапек планував назвати їх «лаборами» (від слова labour — робота), проте його брат Йозеф вигадав більш вдале слово: робот, похідне від слова робота. Схожий мотив знайдемо і в трилогії «Матриця» (Matrix) (і в більшості сучасної міфології): те, що ми створюємо для того, аби воно служило нам, у результаті опиняється в ситуації, коли ми служимо йому. Те, що покликане робити нас вільними (у цьому випадку від роботи — первинна роль роботів), зрештою, робить з нас рабів.
32
Маркс говорить про редукцію людини ще виразніше, що робітник «стає простим придатком до машини ...» (переклав українською Д. Рабинович), див.: Rich A. Wirtschaftsethik, 52. Зверніть увагу, що сьогодні в економічних моделях ми сприймаємо людину через роботу (L) або як human capital (H). На підприємствах створюються відділення людських ресурсів, human resources (HR), ніби людина й справді — ресурс, точно так, як є природні ресурси (natural resources) чи фінансові (капітал, financial resources).