[2] А вітри ззаду все трубилиВ потилицю його човнам,Що мчалися зо всеї силиПо чорним пінявим водам.Гребці і весла положили,Та сидя люлечки курилиІ кургикали пісеньок:Козацьких, гарних, запорозьких,А які знали, то московськихВигадовали бриденьок.
[3] Про Сагайдачного співали,Либонь, співали і про Січ,Як в пікінери набирали,Як мандровав козак всю ніч;Полтавську славили Шведчину,І неня як свою дитинуЗ двора провадила в поход;Як під Бендер’ю воювали,Без галушок як помирали,Колись як був голодний год. [4] Не так-то діється все хутко,Як швидко кажуть нам казок;Еней наш плив хоть дуже прудко,Та вже ж він плавав не деньок;Довгенько по морю щось шлялисьІ сами о світі не знались,Не знав троянець ні один,Куди, про що і як швендюють,Куди се так вони мандрують,Куди їх мчить Анхізів син. [5] От так поплававши немалоІ поблудивши по морям,Як ось і землю видно стало,Побачили кінець бідам!До берега якраз пристали,На землю з човнів повставалиІ стали тута оддихать.Ся Кумською земелька звалась,Вона троянцям сподобалась,Далось і їй троянців знать. [6] Розгардіяш настав троянцям,Оп’ять забули горювать;Буває щастя скрізь поганцям,А добрий мусить пропадать.І тут вони не шановались,А зараз всі і потаскались,Чого хотілося шукать:Якому – меду та горілки,Якому – молодиці, дівки,Оскому щоб з зубів зігнать.
[7] Були бурлаки сі моторні,Тут познакомились той час,З диявола швидкі, проворні,Підпустять москаля якраз.Зо всіми миттю побратались,Посватались і покумались,Мов зроду тутечка жили;Хто мав к чому яку кебету,Такого той шукав бенкету,Всі веремію підняли. [8] Де досвітки, де вечорниці,Або весілля де було,Дівчата де і молодиці,Кому родини надало,То тут троянці і вродились;І лиш гляди, то й заходилисьКоло жінок там ворожить,І, чоловіків підпоївши,Жінок, куди хто знав, повівши,Давай по чарці з ними пить. [9] Які ж були до карт охочі,То не сиділи дурно тут;Гуляли часто до півночіВ ніска, в пари, у лави, в жгут,У памфиля, в візка і в кепа,Кому ж із них була дотепа,То в гроші грали в сім листів,Тут всі по волі забавлялись,Пили, іграли, женихались.Ніхто без діла не сидів. [10] Еней один не веселився,Йому немиле все було;Йому Плутон та батько снився,І пекло в голову ввійшло.Оставивши своїх гуляти,Пішов скрізь по полям шукати,Щоб хто дорогу показав:Куди до пекла мандровати,Щоб розізнати, розпитати,Бо в пекло стежки він не знав.
[11] Ішов, ішов, аж з русих кудрівВ три ряди капав піт на ніс,Як ось забачив щось і уздрів,Густий пройшовши дуже ліс.На ніжці курячій стоялаТо хатка дуже обветшала,І вся вертілася кругом;Він, до тії прийшовши хати,Хазяїна став викликати,Прищурившися під вікном. [12] Еней стояв і дожидався,Щоб вийшов з хати хто-небудь,У двері стукав, добувався,Хотів був хатку з ніжки спхнуть.Як вийшла бабище старая,Крива, горбатая, сухая,Запліснявіла, вся в шрамах;Сіда, ряба, беззуба, коса,Розхристана, простоволоса,І, як в намисті, вся в жовнах. [13] Еней, таку уздрівши цяцю,Не знав із ляку де стояв;І думав, що свою всю працюНавіки тута потеряв.Як ось до його підступилаЯга ся і заговорила,Роззявивши свої уста:«Гай, гай же, слихом послихати,Анхізенка у віч видати,А як забрів ти в сі міста?
[14] Давно тебе я дожидаюІ думала, що вже пропав;Я все дивлюсь та визираю,Аж ось коли ти причвалав.Мені вже розказали з неба,Чого тобі пильненько треба, —Отець твій був у мене тут».Еней сьому подивовавсяІ баби сучої спитався:Як відьму злую сю зовуть.
[15] «Я Кумськая зовусь Сівілла,Ясного Феба попадя,При його храмі посіділа,Давно живу на світі я!При Шведчині я дівовала,А татарва як набігала,То вже я замужем була;І першу сарану зазнаю;Коли ж був трус, як ізгадаю,То вся здригнусь, мовби мала. [16] На світі всячину я знаю,Хоть нікуди і не ходжу,І людям в нужді помагаю,І їм на звіздах ворожу:Кому чи трясцю одігнати,Од заушниць чи пошептати,Або і волос ізігнать;Шепчу – уроки проганяю,Переполохи виливаю,Гадюк умію замовлять. [17] Тепер ходімо лиш в каплицю,Там Фебові ти поклонисьІ обіщай йому телицю,А послі гарно помолись.Не пожалій лиш золотогоДля Феба світлого, ясного,Та і мені що перекинь;То ми тобі таки щось скажем,А може, в пекло шлях покажем,Іди, утрись і більш не слинь». вернуться
Це – пісенна строфа, одна на всю «Енеїду». Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу – «Гей на горі та женці жнуть». Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком – у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо – 1622) – гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні «Гей на горі та женці жнуть» фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо – 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.
Либонь співали і про Січ – пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту «Енеїди», якусь певну пісню назвати неможливо. Тут і в подальших рядках пісенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазі конкретну пісню. Іде перелік історичних подій, яскравіше відображених у піснях, взагалі найпопулярніших пісенних сюжетів. Звичайно, в строфі, як і в усьому масиві українських народних пісень минулого, на першому місці за суспільною вагою та значенням – пісні про козацтво і Запорізьку Січ.
Як в пікінери набирали – пікінери – в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків – Дніпровського і Донецького – на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене.
Як мандровав козак всю ніч – сюди за змістом найбільше підходить пісня «Добрий вечір тобі, зелена діброво!» Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського – знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини.
Полтавську славили шведчину – теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708 – 1709 років і Полтавську битву.
І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход – мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко.
Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год – можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники «Енеїди» згадку про воєнні дії під Бендерами і «голодний год» пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто Молдавської РСР, районний центр), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVIII – початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. – С. 37). Не знав автор «Енеїди», коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати «під Бендер'ю».
вернуться
Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко діло робиться (Номис. – С. 108).
вернуться
Ся Кумською земелька звалась – в античні часи Куми – місто-держава на південному узбережжі Апеннінського півострова. Найдавніша грецька колонія в Італії.
вернуться
Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались – названі види суспільно-побутових зв'язків, на яких трималася давня громада. Перелік по низхідній, за значенням. Побратимство – вища форма товариського єднання – було поширеним у козацькому середовищі (Низ і Евріал у п'ятій частині «Енеїди», побратими Назар і Гнат у п'єсі «Назар Стодоля» Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тільки рідні нареченого – нареченої, чоловіка – жінки, а всі, хто вступав у якусь обопільну угоду, купівлю-продаж та ін. Куми – хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері, батько дитини по відношенню до хрещеного батька, хрещеної матері.
вернуться
Досвітки, вечорниці – вечірні зібрання молоді восени та взимку, на яких у буденні дні поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядіння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тільки на вечір, а спати розходилися по домівках, а інколи тут же в обраній і підготовленій для цього хаті дівчата гуртом лягали спати, а на світанні вставали, готували з принесеного сніданок і продовжували свої заняття. Певне, звідси і слова-синоніми: вечорниці-досвітки.
вернуться
В ніска (носа) – гра в карти. Кількість гравців не обмежена. Здають по три карти. Гравець зліва від того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнерові: «Іду під тебе носа».
В пари – див. коментар: І, 37.
В лави – гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до «Енеїди» так пояснює цю гру: «…У лави грають звичайно ушістьох. Сідають за стіл три проти трьох, здають карту і кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, і кількість таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторін їх більше, ті виграють, а сторона, що виграла, дає тій, що програла, стільки ударів джгутом, наскільки перевищено набрані взятки» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 511).
У помфиля – карточна гра, у якій старша карта – жировий валет.
Візок – див. коментар: І, 37.
В кепа – карточна гра в дурня.
В сім листів – тобто «в сім карт» (у старі часи карти називали ще «листами»).
вернуться
Нар.: Хата на курячій ніжці (Номис. – С. 201).
вернуться
Сівілла – у стародавніх греків і римлян – ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стані екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тоні далі, у 18 – 19-й строфах третьої частини «Енеїди». У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум). У сцені першої зустрічі з Енеєм Сівілла наділена рисами баби-яги, як вона постає в українській народній демонології. Далі – виступає в образі звичайної в ті часи баби-ворожки і шептухи. За віком Сівілла доводиться бабою, а то й прабабою Іванові Котляревському. Дівувала «при шведчині», яка припадає на 1708 – 1709 роки. Отже, «татарва набігала» пізніше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х років. Сучасний історик О. М. Апанович пише: «Наприкінці XVII і в першій половині XVIII ст. вглиб української території татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лівобережній Україні в першу чергу терпіли від них Полтавський та Миргородський прикордонні полки, на Слобідській – Бахмут і Тор» (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. – К., 1969. – С. 127).
Вважають, що згадана Сівіллою «перша сарана» – це особливо спустошливі нальоти сарани на південні українські степи у 1748 – 1749 роках. На боротьбу з нею були кинуті всі козацькі полки.
Коли ж був трус, як ізгадаю – одинадцятитомним «Словником української мови» слово «трус» зафіксоване як у значенні: «метушня, сум'яття, тривога», так і в значенні: «Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук». Зміст коментованої строфи підказує, що це слово вжите саме в останньому значенні. Тут йдеться про якусь масштабну акцію, яка залишила по собі дуже недобру пам'ять у народі. Очевидно, автор поеми має на увазі так званий Генеральний опис Лівобережної України 1765 – 1769 років, проведений тодішнім царським намісником Рум'янцевим-Задунайським з метою підвищення податків і остаточного покріпачення селянства, ліквідації залишків політичної автономії України. І хронологічно слово «трус» – на своєму місці в розповіді Сівілли. Сівілла чи не єдиний з усіх неепізодичних персонажів «Енеїди» – звичайна селянка. Крім самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведінка, манери. На ній плахта з дерги (див. коментар: III, 51). Одержавши від Енея плату, Сівілла сховала «грошики в калитку, піднявши пелену і свитку» (IV, 4). М. Сумцов у статті «Побутова старовина в «Енеїді» (1905) зазначав, що селянки «так і тепер місцями зберігають гроші». Це можна сказати і про пізніші часи.
вернуться
Сівілла, як знахарка і шептуха, перелічує хвороби і напасті, які може відігнати магічною силою відомих їй замовлянь. Тільки «на звіздах» українські ворожки, наскільки відомо, не гадали. Цим займалися віщуни і ворожки у багатьох інших народів, у тому числі стародавніх Греції та Риму. Першою серед бід, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та під трясцею розуміли не тільки пропасницю, а й інші хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У відомих народних замовляннях минулого названо близько двох десятків видів трясці. Заушниця – нарив за вухом. Волос – нарив на пальці руки.
Уроки – урок, або пристріт – неміч від лихого ока, тобто погляду поганого чоловіка, чи взагалі погляду в недобру годину (рос. сглаз). Віра в магічну силу людських очей відома з давніх-давен, знайшла вираз у біблії, інших письмових пам'ятках минулого.
Переполохи виливати – тобто знімати психічну травму кимось або чимось переляканої людини. Ось один з народних способів виливання переполоху, записаний етнографами сто років тому: «Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює віск і ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: «Господи, поможи мені поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому і найдений і напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звірини» (К. с. – 1885. – Кн. 12. – С. 737). Такий спосіб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формі застиглого у воді воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою.
Гадюк умію замовляти – окремі знахарі нібито вміли скликати і замовляти змій, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змія. На давніх картинках знахаря інколи малювали в оточенні змій.
вернуться
Каплиця – культова споруда у християн, призначена для відправ і молитов. Становить собою невелику церкву без вівтаря, інколи – простий стовп з іконою. Тут – бурлескне змішування, ототожнення християнської каплиці з язичницьким храмом.
Там Фебові ти поклонись – Феб (ясний) – друге ім'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богині Артеміди. Культ Аполлона – один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами-провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла, «ясного Феба попадя».