note 26 Володимир Винниченко, голова Генерального Секретаріяту Центральної Ради, писав тоді: „Замиготіли в очах червоні жупани, кунтуші, запахло димом гармат, свіжою кров'ю, гнилим трупом?”… „Не своєї армії нам, соціял-демократам, і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій!” („Робітнича Газета” 12, квітня 1917).
note 27 Син о. Ореста, Євген Коновалець, загинув в бою проти польських наїзників як вояк УГА в 1919 р. — Дані з молодечих літ полк. Євгена Коновальця на підставі інформації рідного брата полк. Євгена — д-ра Мирона Коновальця.
note 28 Цей інтересний епізод переповів авторові цих рядків П. Могильницький, приятель згаданого професора.
note 29 В армії УНР відповідником до австрійського „льойтнанта” був ступінь „хорунжого” і тому ми зустрічаємо пояснення з часів перебування Є. Коновальця на Наддніпрянщині, що він „колишній хорунжий австрійської армії”.
note 30 Є. Зиблікевич: „Спомин про полк. Є. Коновальця”.
note 31 Дослівна цитата з тогочасної статті В. Винниченка в „Робітничій Газеті”.
note 32 Поворот до табору полонених був конечним з двох причин. По-перше, для поїздки до Києва Є. Коновалець був одержав коротку відпустку в команді табору під порукою старшинського слова, що він повернеться до табору і Коновалець бажав додержати своєї обіцянки щоб не пошкодити іншим полоненим, а по-друге, накреслений плян дії вимагав особистого контакту з рештою полонених.
note 33 В. К(учабський): „Січові Стрільці”.
note 34 М. Матчак: „Початки Січових Стрільців”.
note 35 Є. Зиблікевич: „Спомин про Є. Коновальця”
note 36 В. К.: „Січові Стрільці”, ст. 8.
note 37 Є. Зиблікевич: „Спомин про Є. Коновальця”.
note 38 М. Матчак: „Початки Січових Стрільців”, Календар Червоної Калини на 1937 р., ст. 75.
note 39 Є. Зиблікевич: оп. цит.
note 40 Полк. Євген Коновалець: „Причинки до історії української революції”, ст. 5.
note 41 Полк. Євген Коновалець: Оп. цит. ст. 6.
note 42 Полк. Є. Коновалець: „Причинки”, ст. 8.
note 43 Полк. Є. Коновалець: „Причинки”, ст. 10.
note 44 Там же, ст. 11.
note 45 Полк. Є Коновалець: „Причинки”, ст. 18.
note 46 Ген. М. Безручко: „Січові Стрільці в боротьбі за державність”, ст. 81.
note 47 Полк. Є. Коновалець: „Причинки”, ст. 25.
note 48 Це твердження може видаватися анахронізмом тому, що підступне роззброєння Січових Стрільців поляками сталось 7 грудня 1919 Року, а „Варшавський договір” був підписаний щойно 21 квітня 1920 р.
Та тут не вільно забувати, що 21 квітня 1920 р. це дата формального підписання остаточного тексту договору. Вже Деклярацією Дипломатичної Місії УНР в Варшаві з датою 2 грудня 1919 р. за підписом Андрія Лівицького було задекляровано згоду на польсько-український кордон на річці Збруч (гляди: О. Доценко, „Літопис Української Революції”, т. II, кн. 5, ст. 65), а польські співпартнери в переговорах ЗО жовтня 1919 р. вимагали: „щоб в армії українській була переведена повна однозгідність, щоб Польща мала певність, що уряд УНР не буде толерувати на своїй території відділів, ворожих до Польщі” (Там же, ст. 35). Ясно, що тими „відділами, які ставляться вороже до Польщі” і яких „Уряд УНР не повинен толерувати” в випадку згоди з Польщею, були — Січові Стрільці.note 49 Полк. Є. Коновалець: „Причинки”, ст. 28
note 50 Полк. Є. Коновалець: „Причинки”, ст. 28.