— Сходи на другий поверх там. — Бовуар указав на двері.
Ґамаш не відповів. Усе було зрозуміло й так. Знадвору було чутно, як Рут поспіхом віддає накази своїм невиразним, охриплим на морозі голосом.
— Сюди! — Ґамаш відтягнув Бовуара далі від полум’я.
— Ось, я щось знайшов! — Бовуар відкинув ляду в підлозі кухні й посвітив туди. — Ніколь?
Ні звуку.
Побачивши драбину, Бовуар простягнув свій ліхтар Ґамашеві. Він сам не вірив, що справді збирається це зробити. Однак він знав: що швидше все закінчиться, то краще. Він просунув ноги в отвір, намацав драбину й швидко спустився. Ґамаш передав йому ліхтарик і теж посвітив униз.
Це був підвал. Там стояли упаковки з пивом Molson, вино, ящики з картоплею, ріпою та пастернаком. Пахло землею, павуками і димом. Бовуар посвітив ліхтарем у дальній кінець і побачив хмару диму, яка повільно, ніби в уповільненій зйомці, валувала до нього. Вона майже зачаровувала. Майже.
— Ніколь? Петров? — крикнув він для порядку, відступаючи до драбини. Він знав, що тут нікого немає.
— Поквапся, Жане Ґі! — підгонив голос Ґамаша.
Бовуар висунув голову з підвалу й помітив, що двері до сусідньої кімнати були вже в диму. Вони обоє розуміли, що незабаром двері займуться.
Старший інспектор витягнув його нагору.
Полум’я наближалося і шум наростав. Крики надворі ставали все відчайдушнішими.
— У таких старих будинках майже завжди є ще одні сходи на другий поверх, — промовив Ґамаш, направляючи промінь ліхтарика на стіни кухні. — Вихід на сходи швидше за все невеликий і, можливо, зашитий дошками.
Поки Ґамаш простукував стіни, обшиті шпунтованими дошками, Бовуар рвучко відчиняв шафи. Бовуар уже забув дім своєї grand-mere[134] в Шарлевуа з його крихітними потайними сходами на кухні. Він не думав про нього багато років. Не хотів. Він закопав глибоко в пам’яті будь-яку згадку про нього. Але тепер, коли він був у чужому помешканні, яке палало, його спогади вирішили повернутися. Наче дим у підвалі, вони невблаганно наближалися, доки не поглинули його, і раптом він знову опинився в бабусиному будинку, на тих потаємних сходах. Він ховався там від брата. Принаймні так він думав, допоки йому це не набридло і він не спробував вийти. Двері виявилися зачиненими ззовні. У нього не було світла, а потім раптово не стало й повітря. Стіни зімкнулися й розчавили його. Сходи стогнали. Будинок, завжди затишний і знайомий, обернувся проти нього. Коли хлопчика в стані істерики нарешті знайшли й вивели звідти, його брат запевняв, що все сталося випадково. Проте Жан Ґі в це не повірив і так йому ніколи й не пробачив.
У шестирічному віці Жан Ґі Бовуар дізнався, що ніде не можна почуватися в безпеці і нікому не можна довіряти.
— Сюди! — крикнув він, вдивляючись у напіввідчинені двері. Він думав, що це була комірчина для мітл, але ліхтарик вихопив стрімкі вузькі сходинки, що вели нагору. Посвітивши, він побачив, що отвір у підлозі закритий. «Боже, будь ласка, хоч би він не був замкнений!»
— Ходімо! — Ґамаш почав підніматися першим. — Ходімо! — Старший інспектор озирнувся і здивовано зауважив, як нерішуче Бовуар занурюється у темний, вузький простір.
Ці сходи були побудовані сто років тому для худих квебекських фермерів, що страждали від недоїдання, а не для сучасних вгодованих офіцерів Сюрте, одягнених у громіздку зимову пожежну форму. Місця вистачало лише на те, щоб рухатися повзком. Ґамаш зняв шолом. Бовуар зробив те саме, з полегшенням звільнившись від незручного спорядження. Ґамаш піднімався вузькими сходами, черкаючи курткою стіни. Попереду було темно, світло ліхтарів відбивалося від зачиненого люка. Серце Бовуара калатало, а дихання було поверхневим і швидшім. Дим ставав густішим чи йому здавалося? Ні, не здавалося. Бовуар був упевнений, що відчуває полум’я за спиною. Він обернувся, щоб подивився назад, але побачив лише темряву. Це не надто його заспокоїло. Будь ласка, просто вийдімо звідси! Навіть якщо весь другий поверх у вогні, це краще, ніж бути похованим на сходах!
Ґамаш уперся плечем у люк і штовхнув.
Нічого.
Він штовхнув ще раз, сильніше. Люк не піддавався.
Бовуар озирнувся туди, де вони щойно були. З-під дверей знизу просочувався дим. А люк наверху був замкнений.
— Дайте-но я! — Він спробував пробратися повз Ґамаша, та марно — там навіть шпаринки не залишилося. — Візьміть сокиру, — сказав він, підіймаючи голос. Бовуар відчував, що його шкіра починає свербіти, а дихання забивається. Голова стала легкою, і йому здалося, що він ось-ось знепритомніє. — Нам потрібно забиратися звідси. — Він почав бити кулаком по стінах. Сходи схопили його за горло і душили. Він ледве дихав. Він був у пастці.