— Ми слухаємо.
— І все?
— Ми слухаємо дуже уважно. Так краще? — Ґамаш усміхнувся. — Ми слухаємо до знемоги. Ні, агенте, правда в тому, що ми просто слухаємо.
Ґамаш відчинив двері бістро і зайшов.
— Patron,[66] — Олів’є підійшов і розцілував Ґамаша в обидві щоки. — Кажуть, буде сніг.
— Завтра обіцяють кілька сантиметрів, — Ґамаш мудро кивнув. — Можливо, більше.
— Це «Météo Média» чи «Берлінгтонський прогноз»?
— «Радіо Канади».
— О, патроне, вони обіцяли, що сепаратисти переможуть на останньому референдумі. Не можна довіряти прогнозам «Радіо Канади».
— Можливо, ви маєте рацію, Олів’є.
Ґамаш засміявся і відрекомендував Лем’є. У бістро було повно людей, що випивали перед вечерею. Він кивнув кільком.
— Чимало людей зібралося.
— На Різдво завжди так. Багато сімей приїжджає в гості, та й у зв’язку із сьогоднішніми подіями теж усі ідуть до Ріка[67].
«До Ріка? До якого Ріка?» — Лем’є геть розгубився. Це може стати рекордом. Досі в таких випадках від початку бесіди минало не менше ніж кілька хвилин, перш ніж він переставав розуміти співрозмовника, та й узагалі це траплялося лише з англійцями. Але тепер шеф розмовляв французькою з жителем Квебеку, а Лем’є вже був спантеличений. Це не віщувало нічого доброго.
— Схоже, люди не надто засмутилися, — зауважив Ґамаш.
— C’est vrai[68], — погодився Олів’є.
— Чудовисько мертве, і селяни святкують, — сказав Ґабрі, з’явившись біля Ґамаша.
— Ґабрі, — застеріг Олів’є, — це жахливо. Хіба ти не чув, що про мертвих треба говорити тільки добре?
— Вибач, твоя правда. Сісі померла. — Ґабрі повернувся до Ґамаша. — Добре.
— О боже! — вигукнув Олів’є. — Відійдіть. Він викликає духа Бетт Девіс[69].
— Вечір обіцяє бути бурхливим[70], — погодився Ґабрі. — Salut, топ атоиг![71] — Ґабрі та Ґамаш обнялися. — Ви ще не покинули свою дружину? — запитав Ґабрі.
— А ви?
Ґабрі став поруч із Олів’є.
— Є ідея. Тепер, коли все легально, старший інспектор може бути нашим боярином.
— Я думав, нашим боярином буде Рут.
— Так, справді! Вибачте, шефе.
— Я міг би бути вашою дружкою. Повідомте мене. Я чув, вам сьогодні було нелегко, коли ви намагалися врятувати мадам де Пуатьє.
— Не важче, ніж Пітеру, і, підозрюю, значно легше, ніж Рут. — Олів’є кивнув головою в бік вікна і невидимої жінки, що сиділа сама на холоді. — Вона незабаром прийде по своє віскі.
«Її важлива зустріч», — збагнув Лем’є.
Ґамаш звернувся до Ґабрі:
— Я хотів би забронювати номер у вашому готелі. Два номери.
— Сподіваюся, не для тієї жахливої стажистки, що була у вас минулого разу.
— Ні, будемо лише інспектор Бовуар і я.
— Merveilleux.[72] Забронюємо.
— Merci, patron.
До завтра.
Йдучи до дверей, він прошепотів Лем’є:
— «У Ріка» — це з фільму «Касабланка». Ось урок номер два: якщо не знаєш чогось, запитуй. Ви повинні вміти визнавати, що чогось не знаєте, інакше просто заплутаєтесь, або, ще гірше, зробите хибний висновок. Всі мої помилки були через те, що я щось припускав, а потім діяв так, ніби це було фактом. Це дуже небезпечно, агенте Лем’є. Повірте мені. Цікаво, чи ви не зробили ще хибних висновків?
Запитання шефа глибоко зачепило Лем’є. Він відчайдушно намагався справити враження на Ґамаша. Він мав це зробити, якщо хотів виконати свою роботу. Але зараз, не зрозуміло чому, шеф відчував, що він може бути на хибному шляху.
На думку Лем’є, він не був ні на якому шляху і не дійшов жодних висновків у цій справі. Та й ніхто б так рано не дійшов.
— Треба діяти дуже обережно, агенте Лем’є. Я часто думаю, що нам варто було б зробити татуювання на руці, якою ми тримаємо пістолет або ручку: «Я можу помилятися».
Вони стояли на вулиці біля бістро, і обличчя старшого інспектора Ґамаша було в темряві, але Лем’є припустив, що він усміхається. Це, напевне, жарт. Керівник відділу вбивств поліції Квебеку не міг бути прихильником такої невпевненості в собі.
Проте Лем’є знав, що його завдання полягає в тому, щоб навчатися в Ґамаша. І він знав: якщо спостерігатиме за шефом і слухатиме його, то розкриє таємницю не тільки вбивства, але й самого Ґамаша.
А Робер Лем’є дуже хотів, щоб так і сталося.
67
«Усі йдуть до Ріка» — п’єса М. Бернетта та Дж. Елісон, що лягла в основу американської романтичної драми «Касабланка» (1942 р.), де головний герой — розчарований цинічний власник кафе «У Ріка».
69
Бетт Девіс (1908–1989) — американська акторка театру, кіно й телебачення; вирізнялася тим, що охоче грала негативних персонажів.
70
Цитата з фільму «Все про Єву» (1950 р.) з Бетт Девіс у головній ролі (англ. It’s going to be a bumpy night.).