— Це лише твоє его, — сказала Рейн-Марі, читаючи його думки.
— Що саме?
— Причина, через яку ти не погоджуєшся зі мною щодо Лайона. Ти ж розумієш, що він міг це зробити. Ти знаєш, що у них, напевне, були ненормальні стосунки. Чому б інакше вона так із ним поводилася, а він приймав це? І чому їхня донька віддалилася від нього так, що взагалі зникла? Я маю на увазі, що, за твоїми словами, ніхто навіть не помітив, була вона там чи ні.
— Вона була там. Вона їхала з ними у вантажівці. Але ти маєш рацію.
— Щодо чого?
— Я не хочу, щоб Річард Лайон був винним.
— Чому? — Вона нахилилася вперед.
— Він мені подобається, — зізнався Ґамаш. — Він нагадує мені Сонні.
— Нашого собаку?
— Пам’ятаєш, як він блукав від двору до двору, шукаючи пікніків?
— Пам’ятаю, як одного разу він сів на 34-й автобус і опинився у Вестмаунті.
— Лайон нагадує мені Сонні. Він прагне догодити, і йому дуже бракує компанії. І я думаю, що в нього добре серце.
— Добрим серцям буває боляче. Добрі серця розбиваються, Армане. І тоді вони раптово вибухають. Будь обережним. Даруй, я не повинна була цього говорити. Ти знаєш свою справу краще за мене. Вибач мені.
— Завжди корисно, коли нагадують, особливо про его. Хто був той персонаж у «Юлії Цезарі», робота якого полягала в тому, щоб стояти за спиною імператора і шепотіти: «Ти всього лише людина»?[78]
— То ти тепер імператор? Боюсь, це не обіцяє нічого доброго.
— Обережно, — сказав він, витираючи рештки підливи зі своєї тарілки хрустким шматочком багета, — інакше ти остаточно розчавиш моє его. Тоді я зникну.
— Тут я спокійна.
Вона поцілувала його, зібрала тарілки й попрямувала на кухню.
— Чому Сісі не сиділа зі своєю сім’єю? — запитала Рейн-Марі за кілька хвилин, коли Ґамаш вимив посуд, а вона все повитирала. — Тобі це не здається дивним?
— Мені все здається дивним. Я не впевнений, чи в мене коли-небудь була справа, у якій було так мало сенсу із самого початку.
Рукава Ґамаша були засукані, а руки в милі — він енергійно відчищав каструлю.
— Чому жінка залишила свою сім’ю на холодних трибунах, а сама сіла на зручний стілець під обігрівачем? — Рейн-Марі, здавалося, була геть спантеличена.
— Гадаю, у цьому й річ, — засміявся Ґамаш, передаючи їй каструлю. — Бо там їй було зручно й тепло.
— Отже, вона була егоїсткою, а він мерзенним типом. На місці Крі я б теж зникла.
Коли з посудом було покінчено, вони віднесли тацю з кавою до вітальні, і Ґамаш приніс коробку з доказами вбивства Елль. Настав час переключитися, принаймні на деякий час. Попиваючи каву і час від часу відриваючись від звіту, щоб подивитися на вогонь, він переглянув вміст коробки ретельніше, ніж міг це зробити вранці.
Ґамаш узяв маленьку дерев’яну скриньку з гравіюванням, відкрив її і втупився в дивний набір літер. Безпритульні не славилися здоровим глуздом, але навіть так, навіщо їй було вирізати всі ці літери? С, В, К, L і М. Перевернувши скриньку, він знову побачив літери, приклеєні до дна. В КLМ.
Може, С відпала. Може, вона була в проміжку між В і К.
Він взяв звіт про розтин. Елль задушили. У її крові знайшли алкоголь; були також ознаки хронічного алкоголізму. Ніяких наркотиків. І були синці на шиї, звісно.
Навіщо вбивати торбешницю?
Убивцею майже напевно був інший безхатько. Як і будь-яка субкультура, ця взаємодіяла переважно сама із собою. Звичайний перехожий навряд чи настільки переймався б Елль, щоб убити її.
Ґамаш відкрив конверт із цупкого коричневого паперу, у якому були фотографії з місця злочину. Обличчя вбитої було брудним і здивованим, ноги розкинуті й загорнуті в шари одягу й газет. Він опустив фотографію і зазирнув у коробку. Там вони й лежали. Кілька пожовклих газет, кілька свіжих, скручених у формі ніг, рук і тулуба Елль, наче розчленований привид.
Там були фотографії брудних рук Елль, її потворних нігтів. Довгих, покручених, пожовклих, із бозна-чим під ними. Власне, коронер знав, що саме під ними було. Ґамаш ознайомився зі звітом. Бруд. їжа. Екскременти.
На одній руці була кров, її власна кров, згідно зі звітом, і кілька свіжих порізів у центрі долоні, наче клейма. Той, хто її вбив, міг забруднитися кров’ю. Навіть якщо одяг випрали, на ньому все одно залишиться ДНК. Звідки порізи, було незрозуміло.
Ґамаш зробив собі нотатку й повернувся до останньої фотографії. На ній була гола Елль на холодній каталці коронера. На якусь мить старший інспектор утупився в знімок, гадаючи, коли ж він звикне бачити мертві тіла. Убивство досі шокувало його.
78
Мова про аурігу (з лат. «візничий») — раба, якому доручалося супроводжувати римських полководців, які з тріумфом ішли вулицями Риму. Призначений сенатом, кожен ауріга мав завдання шепотіти на вухо полководцю: «Memento homo!» — «Памятай, що ти лише людина!».