— Двоє дітей, — усміхнулася Ізабель. Вона не зводила очей із його обличчя, та все ж простежила за його поглядом. — Хлопчик Рене і дівчинка Марі. Тоi?[81]
— Я не одружений. Навіть дівчини немає.
— Це добре. Принаймні поки триває розслідування. Будь уважним. — Вона нахилилася до нього й прошепотіла: — І будь самим собою. Шеф вибирає тільки тих, хто не прикидається.
— І, мабуть, хто добре виконує свою роботу, — сказав він, думаючи, що робить їй комплімент.
— Oh, mais, franchement[82], якщо не знаєш, хто ти є, тобі не впоратися добре зі своєю роботою. Як ти можеш дізнатися правду про когось іншого, якщо не визнаєш правду про себе?
— Bon.[83] — Бовуар подався вперед. — Хороша новина в тому, що я дізнався, як електрика потрапила на льодовий майданчик на озері. Учора вдень я допитував Біллі Вільямса, хлопця, який на вантажівці привіз Сісі до лікарні. Він сказав мені, що особисто підключав ту лампу. Дозвольте мені показати. Дехто з вас ще не був на місці злочину.
Бовуар узяв в одну руку пончик у шоколадній глазурі, а в іншу — маркер і підійшов до великого аркуша паперу, прикріпленого до стіни.
— Це озеро Брюм, а це місто Вільямсбург. А це будинок Легіону. Зрозуміло?
Бовуар не був Пікассо, що було добре для інспектора відділу вбивств. Його малюнки завжди були дуже чіткими й зрозумілими. Велике коло — озеро Брюм. Менше коло, наче місяць, торкалося його краю. Вільямсбург. А хрестик недалеко від берега озера позначав Легіон-Хол.
— Так-от, насправді озера з Легіон-Холу не видно. Вам доведеться пройти цією дорогою і завернути за ріг. Утім, це лише близько п’яти хвилин пішки. Якраз перед керлінгом усі були на спільному сніданку в Легіоні-Холі. Біллі Вільямс сказав мені, що він приїхав на ковзанку ще до сніданку і виїхав на своїй вантажівці на лід.
— Це безпечно? — запитав один з офіцерів.
— Лід тут приблизно півтора фута завтовшки, — відповів Бовуар. — Він перевіряв його перед Різдвом, коли встановлював трибуни й лампу. Усе, що йому треба було зробити в день керлінгу, тобто вчора, — це знову розчистити майданчик і підключити лампу. Ранок був ясний, тож він вирішив зробити і те й те, а потім уже піти на сніданок до Легіон-Холу. Ось тут він припаркував свою вантажівку. На фотографіях із місця злочину видно сліди шин. — Відмітивши місце на льоду біля берега маленьким хрестиком, Бовуар роздав фотографії. — А тепер важливий момент. Ось його вантажівка, ось теплова лампа, вона називається променевий обігрівач, ось трибуни, а ось тут, — він намалював на папері прямокутник, — майданчик для керлінгу. Біллі Вільямс працює механіком Канадської автомобільної асоціації в цьому регіоні, тож у нього є гігантська вантажівка. Я її бачив. Справжній монстр. Колеса отакецькі! — Ґамаш прокашлявся, і Бовуар згадав, де він зараз. — Так чи так, на безбортовій платформі вантажівки є генератор, щоб запускати машини. Але знову ж таки, це не просто генератор. Він величезний. Біллі каже, що йому потрібна енергія для відігріву замерзлих напівпричепів і будівельного обладнання.
Тож він просто взяв пусковий кабель і під’єднав його до генератора з одного боку і до теплової лампи з другого. Voilà. Звідси електрика й тепло.
Агент Лем’є засовався на місці, потім перехопив погляд агентки Лакост. Вона подивилася на нього й коротко кивнула. Чи то був знак заохочення? Вона знову кивнула й виразно поглянула на нього.
— Сер, — сказав він, радіючи, що його голос не зірвався.
Бовуар перевів здивовані очі на новачка, який мав нахабство перебити його.
— Що таке?
— Ну, я про цю штуку, — Лем’є показав на малюнок, — обігрівач. Коли ми побачили його вчора, у мене виникло одне питання, та я вирішив перевірити, перш ніж щось говорити. Такі обігрівачі майже завжди працюють на пропані. Не на електриці. — Він обвів поглядом стіл. Усі погляди були спрямовані на нього. — Я подзвонив другу, який працює електриком. Він також грає тут у хокей у чоловічій лізі.