— Вона приїде, — запевнила Клара.
Пітер подивився на дружину. Блакитні теплі очі, колись темне, а тепер пронизане сивиною волосся, хоча їй було лише за сорок. Її фігура починала гладшати в талії та стегнах, і віднедавна вона заговорила про те, щоб знову приєднатися до занять із фізкультури, які проводила Мадлен. Він вчинив достатньо розумно і промовчав, коли вона запитала його думку про цю ідею.
— Ти впевнена, що я не зможу поїхати? — запитав він більше з увічливості, ніж через справжнє бажання втиснутися в смертельну пастку машини Мирни й трястися всю дорогу до міста.
— Авжеж. Я збираюся купувати тобі подарунок на Різдво. Крім того, у машині не вистачить місця для Мирни, мене, тебе і подарунків. Доведеться залишити тебе в Монреалі.
До відчинених воріт під’їхала малесенька автівка, а з неї вийшла огрядна чорношкіра жінка. Це було, мабуть, найулюбленішою частиною подорожей Клари з Мирною. Спостерігати, як вона сідає в крихітну машину чи вилізає з неї. Клара була майже впевнена, що Мирна насправді більша за машину. Влітку було весело дивитися, як вона забирається всередину, а її сукня задирається аж до пояса. Та Мирна лише сміялася. Взимку видовище було ще кумеднішим, бо Мирна вдягала яскраву рожеву парку, майже вдвічі більшу за неї.
— Я з островів, дитино. Я боюся холоду, — виправдовувалася Мирна.
— Ти з острова Монреаль, — зауважила Клара.
— Це правда, — зі сміхом визнала Мирна. — Хоч і з південної частини. Я люблю зиму. Лише взимку моя шкіра рожева. Що скажеш? Я можу зійти?
— За кого?
— За білу.
— А ти б хотіла?
Мирна раптом подивилася на свою найкращу подругу серйозними очима й усміхнулася.
— Ні. Ні, більше не хочу. Хмм.
Здавалося, вона була задоволена й навіть трохи здивована своєю відповіддю.
І ось тепер псевдобіла жінка у своїй рожевій пишній «шкірі», із шарами яскравих шаликів, у фіолетовій тоці з помаранчевим помпоном важко крокувала щойно розчищеною стежкою.
Незабаром вони будуть у Монреалі. їхати недалеко, менше ніж півтори години, навіть у снігопад. Клара з нетерпінням чекала післяобіднього різдвяного шопінгу, але родзинкою її подорожі, кожної її поїздки до Монреалю на Різдво, була таємниця. Її особиста втіха.
Клара Морров до смерті хотіла побачити різдвяну вітрину «Огілві»[9]. Знаменитий універмаг у центрі Монреалю мав найчарівнішу різдвяну вітрину у світі. У середині листопада величезні шибки чорніли й порожніли, їх закривали папером. І тоді починалося хвилювання. Коли ж відкриється святкове диво? У дитинстві для Клари це було захопливішим, ніж парад Санта-Клаусів. Щойно поширювалися чутки, що «Огілві» нарешті зняв папір, Клара поспішала до центру міста й прямувала до магічної вітрини.
І щоразу відбувалась магія. Клара кидалася до вітрини. але троки віддалік зупинялася. Вона заплющувала очі, збиралася з думками, потім робила крок уперед і рознлющувала очі. І ось воно. Село Клари. Місце, куди вона тікала, коли її, чутливу маленьку дівчинку, тлумили розчарування і жорстокість. Зима це чи літо, Кларі було достатньо заплющити очі, і вона опинялася там. З ведмедями-танцюристами, качками на ковзанах і жабами у вікторіанських костюмах, що сиділи на містку й рибалили. Уночі, коли під підлогою її спальні сопів, пирхав і дряпав кігтями вовкулака, вона заплющувала свої крихітні блакитні оченята і переносилася крізь чарівну вітрину в село, де вовкулака ніколи б її не знайшов, бо вхід до села охороняло добро.
Минули роки, й у житті Клари сталася найдивовижніша річ. Вона закохалася в Пітера Морров й погодилася відкласти штурм Нью-Йорка. Натомість вона пристала на його пропозицію переїхати на південь від Монреалю, до крихітного села, яке він любив. Клара не була знайома з цим регіоном, вона була містянкою, але любов до Пітера виявилася такою сильною, що вона навіть не вагалася.
Тож двадцять шість років тому розумна й цинічна випускниця коледжу мистецтв вийшла з їхнього гримучого «фольксвагена» й розридалася.
Пітер привіз її в зачароване село її дитинства. Село, про яке вона забула, бо доросле життя вимагало іншого ставлення та інших пріоритетів. Зрештою виявилося, що різдвяна вітрина «Огілві» не була вигадкою і мала назву Три Сосни. Вони купили маленький будиночок край сільської луки й зажили життям, чарівнішим за те, про яке Клара навіть не наважувалася мріяти.
9
Ogilvy’s — мережа універмагів у Канаді, заснована 1887 року; одна з найкращих протягом більшої частини XX століття.