За кілька хвилин у теплій машині Клара розстебнула парку. Вона дивилася на засніжену сільську місцевість, що пропливала повз. Це було особливе Різдво — із причин як жахливих, так і чудових. Її близька подруга і сусідка Джейн Ніл, яку вбили трохи більше ніж рік тому, залишила всі свої гроші Кларі. Минулого Різдва вона почувалася надто винною, щоб витратити бодай щось. Кларі здавалося, вона нажилася на смерті Джейн.
Мирна глянула на подругу. Її думки мандрували тими самими стежками — вона згадувала любу покійну Джейн Ніл і пораду, яку дала Кларі після вбивства Джейн. Мирна звикла давати поради. Вона була психологом у Монреалі, поки не зрозуміла, що більшість її клієнтів насправді не прагнули покращання. Вони чекали на пігулки та запевнення, що в усьому поганому немає їхньої вини.
Тож Мирна все це покинула. Вона завантажила свою маленьку червону автівку книжками й одягом і поїхала через міст якнайдалі від острова Монреаль, на південь до кордону зі США. Подумки вона вже сиділа на пляжі у Флориді й усе обмірковувала.
Але втрутилися доля й голод. Неквапливо прокладаючи шлях мальовничими путівцями, Мирна не проїхала й години, як раптом відчула, що зголодніла. Піднявшись вибоїстою ґрунтовою дорогою на пагорб, вона натрапила на село, заховане серед пагорбів і лісів. Це стало для Мирни цілковитою несподіванкою. Вона була настільки захоплена побаченим, що зупинилася й вийшла з машини. Стояла пізня весна, і сонце тільки набирало сили. Від старого кам’яного млина витікав струмок, біг повз білу дерев’яну каплицю й огинав з одного боку село. Село мало форму кола з грунтовими дорогами, що розходилися в чотирьох напрямках. Посередині була зелена лука, яку оточували старі будинки — деякі у квебекському стилі з крутими схилами металевих дахів і вузькими мансардними вікнами, а деякі обшиті деревом, із широкими відкритими верандами. І принаймні один був із плитняка — намагаючись перемогти вбивчу зиму, першопроходець збудував собі оселю власноруч із каміння, зібраного в полях.
На зеленій луці вона побачила ставок, обіч якого височіли три величні сосни.
Мирна дістала мапу Квебеку. За кілька хвилин вона акуратно згорнула її й здивовано притулилася до машини. Села на мапі не було. На ній були позначені місця, яких не існувало вже десятки років, крихітні рибальські селища та громади з двома будинками й церквою.
Але не це село.
Мирна дивилася на його мешканців, які працювали в саду, вигулювали собак, сиділи на лавці біля ставка й читали. Можливо, це було щось на кшталт Брігадун[10]? Місцини, що з’являлася лише раз на кілька років, і тільки для тих, хто хотів її побачити? Але все одно Мирна вагалася. Напевно, там не було того, чого вона прагнула. Майже розвернувшись, щоб рушити до Вільямсбурга, який на карті був, Мирна вирішила ризикнути.
У Трьох Соснах знайшлося те, чого вона жадала.
Там були круасани та café au lait. Картопля фрі зі стейком і «Нью-Йорк таймс». Там була пекарня, бістро, готель, у якому пропонували нічліг і сніданок, і універсальний магазин. Там був спокій, тиша і сміх. Там були велика радість і великий смуток. Там уміли приймати і те, й інше і бути задоволеними. Там були товариство й доброта.
І була порожня крамниця з мансардою. Крамниця чекала. На неї.
М ирна так і не поїхала звідти.
Трохи більше ніж за годину Мирна перенеслася зі світу скарг до світу вдоволеності. То було шість років тому. Тепер вона продавала нові та вживані книжки і роздавала затерті поради своїм подругам.
— Ради бога, Кларо, сери або злазь із горщика, — порадила вона подрузі. — Від смерті Джейн уже минуло кілька місяців. Ти допомогла розкрити її вбивство. Ти точно знаєш, що Джейн не сподобалося б, що вона залишила тобі всі свої гроші, а ти навіть не насолоджуєшся ними. Треба було віддати їх мені. — Мирна похитала головою в удаваному здивуванні. — Я знала б, що з ними робити. Шусть — і на Ямайці, із вродливим растаманом, гарною книжкою…
— Зачекай хвилинку. Маючи растамана, ти читаєш книжку?
— А чом би й ні? У них різне призначення. Наприклад, грубизна в растамані — плюс, а от для книжки — мінус.
Клара розсміялася. Вони поділяли презирство до книжок у твердих обкладинках. Презирство не до змісту, а саме до обкладинки. Книжку з грубою обкладинкою було просто важко тримати в руках, із нею було незручно, надто в ліжку.
— На відміну від растамана, — увернула Мирна.
10
Брігадун — містичне шотландське село, що з’являється перед очі сторонніх мандрівників лише раз на сто років; місце, де розгортаються події в однойменному бродвейському мюзиклі 1947 року Фредеріка Л оу та Алана Джей Лернера.