— У тебе грип.
— Та Матінка наслала на мене грип. О господи, а може, мене отруїли?
— Це грип.
— Пташиний грип?
— Людський грип.
— Або атипова пневмонія. — Бовуар спробував підвестися. — Я помираю від атипової пневмонії?
— Це грип, — заспокоїв Ґамаш. — Мені треба йти. Ось мобільний телефон, ось чай. Ось кошик для сміття. — Він показав Бовуару бляшане відро і поставив його на підлогу біля ліжка. У дитинстві, коли він хворів, таке саме залишала йому мати, називаючи його «мискою для відригування», хоча вони обоє знали, що річ була не в ньому. — А тепер відпочинь і поспи.
— Я помру, поки ви повернетеся.
— Мені тебе не вистачатиме.
Ґамаш поправив пухнасту білу ковдру, знову помацав чоло інспектора й вийшов навшпиньки. Бовуар заснув.
— Як він? — запитав Ґабрі, коли Ґамаш спустився сходами.
— Спить. Ви побудете тут деякий час?
— Авжеж.
Ґамаш надів пальто й зупинився біля порога.
— Холоднішає.
— Сніг припинився. Я чув, що завтра буде до мінус двадцяти.
Обидва чоловіки виглянули за двері. Сонце вже давно сіло, та дерева і ставок були освітлені. Хтось вигулював собак, хтось катався на ковзанах. Вікна бістро привітно світилися, двері відчинялися й зачинялися, впускаючи мешканців села, що заходили випити гарячого тоді[106].
— Мабуть, п’ята година, — сказав Ґабрі, киваючи в бік сільської луки. — Рут. Майже як жива.
Ґамаш покинув теплий готель і поспішив зробити коло вулицею Коммонс. Він думав зупинитися, щоб поговорити з Рут, але вирішив відмовився від цього. Щось у цій жінці застерігало від випадкових, безпредметних розмов. Під ногами скрипів сніг — певна ознака того, що температура падала. Безліч крихітних голочок, здавалося, впивалися в обличчя, очі злегка сльозилися. Ґамаш із жалем пройшов повз бістро. Він планував заходити сюди щодня пополудні, щоб спокійно посидіти, переглянути свої нотатки, поспілкуватися з мешканцями села.
Бістро було його секретною зброєю у вистежуванні вбивць. І не лише у Трьох Соснах, а й у кожному містечку та селі Квебеку. Спочатку він знаходив затишну кав’ярню, пивницю чи бістро, а потім знаходив убивцю. Тому що Арман Ґамаш усвідомлював те, чого більшість його колег так і не змогли збагнути: убивство викликане суто людськими причинами, адже і вбитий, і вбивця були людьми. Описувати вбивцю як виродка, бузувіра означало б надавати йому несправедливої переваги. Ні. Убивці були людьми, і в основі кожного вбивства лежала емоція. Спотворена, без сумніву. Спотворена й понівечена. Але емоція. І настільки сильна, що змушувала людину перетворюватися на демона.
Робота Ґамаша полягала в тому, щоб збирати докази, але й емоції також. У єдиний відомий йому спосіб — знайомитися з людьми. Спостерігати і слухати. Бути уважним. І найкраще було робити це в оманливо невимушеній манері в оманливо невимушеному оточенні.
Як у бістро.
Проходячи повз вікна бістро, він думав, а чи не сидить зараз там убивця, смакуючи віскі або гарячий сидр. Чи не гріється біля відкритого вогнища в компанії друзів цього морозного вечора? Чи він ховається тут, у холоді й темряві? Усіма покинутий, озлоблений, вразливий і зломлений?
Ґамаш ішов арочним кам’яним мостом, насолоджуючись тишею, що панувала в селі завдяки снігу. Він накрив землю невигадливою білою ковдрою, яка приглушувала всі звуки і захищала все живе. Узимку у Квебеку фермери й садівники бажали двох речей: товстого шару снігу і тривалого холоду. Рання відлига була катастрофою. Вона підстерігала молоду і вразливу паросль, змушувала її виставляти себе напоказ, аби невдовзі загинути на пні. Лиходій-мороз.
«І сіромаха гине, от як я!» — процитував подумки Ґамаш про себе, здивований цій асоціації. Прощання Вулсі. Шекспір, звісно. Але чому він раптом згадав цю цитату?
Він гинув? Чи був він приспаний вірою в те, що в нього все під контролем, що все йде за планом?
Справа Арно не закінчена, попередив його друг Мішель Бребеф. Невже насувається лиходій-мороз? Ґамаш схрестив руки й кілька разів плеснув себе долонями по плечах, щоб зігрітися й заспокоїтися. Він глумливо пирхнув і похитав головою. Сором. Щойно він був поважним старшим інспектором Ґамашем, керівником відділу вбивств Сюрте, який розслідує вбивство, а наступної миті тиняється передмістям, намагаючись наздогнати свою уяву.