— Ви все ще хочете переїхати сюди? — спитав він, повернувшись до столу і перехопивши задумливий погляд докторки Гарріс, яка дивилася у вікно.
— Залюбки, як тільки щось з’явиться. Утім, коли якийсь будинок виставляють на продаж, його швидко купують.
— Старий будинок Гедлі виставили близько року тому.
— Цей дім — виняток. Хоча мушу визнати, я дивилася оголошення. Віддавали задешево. Майже задарма.
— Скільки просили?
— Точно не пам’ятаю, але менше ніж сто тисяч.
— C’est incroyable,[109]
— зауважив Ґамаш, набираючи в жменю горішків кеш’ю.
Докторка Гарріс оглянула бістро, що наповнювалося відвідувачами.
— Схоже, ніхто надто не переймається вбивством. Наша жертва не користувалася любов’ю мешканців?
— Здається, ні. Це вона купила будинок Гедлі.
— Зрозуміло, — промовила докторка Гарріс.
— Зрозуміло що? — перепитав Ґамаш.
— Той, хто купив би цей будинок, мав бути вкрай нечутливим. Мені, приміром, навіть неприємно було дивитися на його фотографію серед пропозицій на комп’ютері.
— Люди по-різному все сприймають. — Ґамаш усміхнувся.
— Ваша правда, — погодилася вона. — Але ви б купили його?
— Мені навіть не хочеться туди заходити, — змовницьки прошепотів він їй. — У мене від нього мурахи по шкірі. То що ви маєте для мене?
Докторка Гарріс нахилилася й дістала зі свого портфеля досьє. Поклавши його на стіл, вона взяла жменю горіхів, відкинулася на спинку крісла й знову подивилася у вікно, запиваючи солоні горішки «Дюбонне».
Ґамаш надів свої напівкруглі окуляри для читання і на десять хвилин занурився у звіт. Нарешті він відклав папери й задумливо зробив ковток «Дюбонне».
— Ніацин, — промовив Ґамаш.
— Ніацин, — погодилася докторка Гарріс.
— Розкажіть мені про це.
— Якщо відкинути ніацин, вона була здоровою сорокавосьмирічною жінкою, хіба трохи захудою. Народжувала. Незабаром мала настати менопауза. Усе абсолютно природно та нормально. Ступні обвуглені. Руки в пухирях, розташування пухирів повторює форму трубки на спинці стільця. Під пухирями крихітний поріз, але він старий і вже заживав. Усе вказує на вбивство електричним струмом, за винятком однієї речі. Ніацину.
Ґамаш нахилився вперед, зняв окуляри і легенько постукав ними по картонній папці.
— А що це?
— Один із вітамінів групи В. — Вона теж нахилилася вперед, щоб можна було розмовляти тихіше. — Його прописують за високого холестерину. Деякі люди вживають його, вважаючи, що він активізує мозкову діяльність.
— А він активізує?
— Не доведено.
— Тоді чому вони так думають?
— Ніацин викликає приплив крові до обличчя, тож, мабуть, хтось зробив висновок, що кров приливає до мозку, а це означає, що…
— Активність мозку підвищується.
— Хіба це не очевидно? — зневажливо похитала головою Гарріс. — Не дивно, що люди, яким бракує мізків, здатні дійти такого висновку. Нормальна доза — п’ять міліграмів. Цього достатньо, щоб трохи пришвидшити серцебиття й підвищити кров’яний тиск. Як я вже казала, лікарі призначають ніацин доволі часто, але його також можна придбати без рецепта. Не думаю, що можна перевищити дозу. Насправді, його навіть додають до деяких сухих сніданків. Ніацин і тіамін.
— Отже, якщо нормальна доза — п’ять міліграмів, то скільки було в Сісі?
— Двадцять.
— Овва! Треба було з’їсти чимало пластівців.
— Під підозрою Капітан Кранч[110]?
Ґамаш засміявся, і навколо його очей пролягли знайомі зморшки.
— Який вплив могли б спричинити на її організм ті двадцять міліграмів? — запитав він.
— Приплив крові. Класичний приплив. Пітливість, зміну кольору обличчя. — Докторка Гарріс замислилася. — Я не дуже добре знаюся на цьому, тому зазирнула у фармацевтичний довідник. У ніацині немає нічого небезпечного. Певний дискомфорт може бути, але жодної небезпеки. Якщо та людина сподівалася вбити Сісі за допомогою ніацину, вона помилилася.
— Ні, гадаю, вона все зробила правильно. Вона вбила її, а ніацин був співучасником. Сісі де Пуатьє вбили електричним струмом, так?
Докторка Гарріс кивнула.
— І ви, як ніхто інший, знаєте, як важко це зробити.
Вона знову кивнула.
— Надто посеред зими. Вона мусила не просто торкатися джерела живлення, але й стояти в калюжі в чоботях, на підметках яких був метал, і…
110
Англ. Captain Crunch (букв. Капітан Хрум) — надзвичайно популярний в Америці бренд сухих сніданків, названий іменем мультиплікаційного героя, створеного для телевізійної реклами продукту.