Вона відчула себе чомусь надзвичайно задоволеною.
— Узагалі-то, — сказав він, допомагаючи їй одягти пальто, — є ще одне запитання. Знаєте щось про Елеонору Аквітанську?
— О, це легко. «Лев узимку».[115]
— Любий, відчини, будь ласка, двері. Я в студії, — покликала Клара.
Ніхто не відповів.
— Усе гаразд, — гукнула вона, щойно постукали вдруге. — Я відчиню. Не турбуйся. Справді. Мені не складно.
Останні слова вона прокричала в зачинені двері його студії, майже впевнена в тому, що він там грає у пасьянс.
Було незвично чути стукіт. Більшість їхніх знайомих одразу ж заходила. Більшість пригощалася тим, що знаходила в холодильнику. Іноді Пітер і Клара, повертаючись додому, заставали Рут, яка спала на дивані, перед нею на столику стояла склянка віскі, а на пуфі лежав номер «Тайме Літерарі Рев’ю». Одного разу вони знайшли у ванні Ґабрі. Вочевидь, у готелі закінчилася гаряча вода, а разом із нею зник і Ґабрі.
Клара відчинила двері, приготувавшись відчути, як до будинку вривається холодне повітря. Вона не дуже здивувалася, побачивши старшого інспектора Ґамаша, хоча десь у глибині душі все ще сподівалася на візит головного куратора Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку, який прийшов подивитися на її роботи.
— Заходьте. — Клара відступила вбік і швидко зачинила двері за старшим інспектором.
— Я не затримаю вас надовго. — Ґамаш злегка вклонився, і Клара вклонилася у відповідь, подумавши, що, можливо, слід було зробити ледь помітний реверанс. — У вас є відеоплеєр?
Такого запитання вона не очікувала.
Він розстебнув блискавку на парці і дістав відеокасету, зігріту теплом його тіла.
— «Лев узимку»? — Вона поглянула на коробку.
— Précisément. Я б дуже хотів якнайшвидше подивитися його.
Старший інспектор тримався абсолютно спокійно та розслаблено, але Клара знала його достатньо добре, щоб зрозуміти: це не було випадкове прохання або спосіб приємно провести тихий зимовий вечір за містом.
— Так, у нас є відеоплеєр. Однак на вечерю прийдуть Рут і Мирна.
— Не хочу вам заважати.
— Ви ніколи нам не заважаєте. — Вона взяла його за руку і провела до теплої та затишної кухні. — Тут завжди є місце для гостя, але я волію переконатися, що ви не проти компанії. Пітер приготував нашу фірмову сімейну страву із залишків індички з овочами. На вигляд жахливо, утім на смак — райська насолода.
Невдовзі зі своєї студії з’явився Пітер, прибули й інші. Мирна огорнула всіх своїми міцними обіймами, а Рут одразу попрямувала до бару.
— Слава богу! — такою була реакція Рут, коли їй сказали, що Ґамаш хоче подивитися відео. — Я думала, що мені доведеться ще один вечір згаяти на розмови.
Клара підготувала кошик із вечерею для Річарда і Крі, а Мирна зголосилася доставити його.
— Підвезти вас? — запропонував Ґамаш.
— Тут недалеко йти. До того ж, якщо я пройдуся пішки, це дасть мені право перекусити. — Мирна усміхнулася, обмотуючи шию довжелезним барвистим шарфом, доки не стала схожою на одноплемінника з Африки, не звиклого до холодів.
— Ви не могли б перевірити, як там Крі? — Ґамаш стишив голос. — Я хвилююся за неї.
— Вас щось непокоїть? — запитала Мирна, і її зазвичай веселе обличчя стало задумливим і серйозним. — Для дитини, на очах якої щойно вбили матір, природно деякий час поводитися ненормально.
— Так, але, здається, там щось іще. Просто погляньте, добре?
Вона погодилася й пішла.
Агентка Іветт Ніколь наздогнала автівку, яка їхала попереду на швидкісній смузі автостради, що вела з Монреалю назад до Східних кантонів. Її бампер був за кілька дюймів від машини. З хвилини на хвилину водій помітить її.
Це була та сама мить. Ідеальний момент. Чи натисне він на гальма? Навіть легке натискання зіштовхнуло б їхні машини на швидкості 140 кілометрів на годину, і вони перетворилися б на вогняну кулю за лічені секунди. Ніколь міцніше стиснула кермо, від зосередженості та люті її зір загострився. Як він посмів її сповільнити? Як посмів рухатися її смугою замість того, щоб з’їхати на узбіччя? Здохляка, ідіот! Вона покаже йому, як показує будь-кому, хто стоїть на її шляху. Лють робила її непереможною. Але не лише лють.
Радість.
Вона от-от до смерті налякає того телепня.
— Я читав вашу книжку, — звернувся Ґамаш до Рут, коли вони вдвох сиділи перед тріскотливим каміном, поки Пітер порався на кухні, а Клара шукала на книжкових полицях щось почитати.
Рут мала такий вигляд, ніби їй ліпше було б сидіти в розпеченій олії, ніж почути комплімент. Вона вирішила проігнорувати старшого інспектора і зробила великий ковток віскі.
115
«Лев узимку» — британська історична драма 1968 року за однойменною п’єсою Джеймса Голдмена, що розповідає про Генріха II та його спробу встановити чергу престолонаслідування під час родинного зібрання на Різдво 1183 року.