Книжка знову згорнулася, щойно Ем заплющила очі.
Матінка Бі бачила майбутнє, і воно нічого доброго зараз не обіцяло. Та й ніколи не обіцяло. Навіть у найкращі часи Матінка мала дар бачити найгірше. Ця якість не послужила їй на користь. Життя на руїнах її майбутнього неодмінно віднімало радість від сьогодення. Єдиною втіхою було те, що майже жоден з її страхів не справдився. Літаки не розбивалися, ліфти не падали, мости залишилися цілими. Щоправда, її покинув чоловік, але то не було катастрофою. Хтось міг би навіть назвати це пророцтво самоздійсненим. Вона сама змусила його піти. Він завжди скаржився, що в їхніх стосунках було занадто багато сторін. Беатріс, він і Бог. Хтось один мав піти.
Вибір був невеликий.
Матінка Бі лежала в ліжку, загорнувшись у м’які й теплі фланелеві простирадла, її пухке тіло облягала ковдра. Вибираючи між Богом і чоловіком, вона вибрала Бога, та правда була в тому, що перевагу над її чоловіком мала навіть добра пухова ковдра.
Це було її найулюбленіше місце в усьому світі. У ліжку у своєму домі, жива та здорова. То чому ж вона не може заснути? Чому не може більше медитувати? Чому не може навіть їсти?
Кей лежала в ліжку і віддавала накази молодим та наляканим піхотинцям, що були поруч в окопі. їхні пласкі, мілкі каски були набакирені, на брудних від гною та лайна обличчях пробивалися перші вуса. Перші й останні. Вона знала про це, утім вирішила мовчати. Натомість вона виголосила підбадьорливу промову і запевнила їх, що першою підніметься з окопу, коли настане час. А потім вона затягнула натхненний приспів із патріотичної пісні «Прав, Британіє, морями!», а вони підхопили.
Вона знала, що всі вони скоро помруть. І Кей згорнулася в найщільніший клубок, засоромлена боягузтвом, яке жило в ній, мов дитина в утробі матері. Очевидна хоробрість її батька була їй геть не властива.
— Вибач, — просив Пітер у сотий раз.
— Річ не в тому, що ти взяв її на смітнику, а в тому, що ти сказав неправду, — збрехала й собі Клара. Річ якраз і була в тому, що він надибав цю кляту кулю на звалищі. Він знову подарував їй на Різдво мотлох. Це не мало значення, коли вони не могли дозволити собі нічого іншого. Вона майструвала йому якусь абищицю, бо мала золоті руки, а він таким майстром не був, тож пірнав у смітник, а потім вони обоє вдавали, що їм подобаються їхні подарунки.
Але тепер усе було інакше. Тепер вони могли собі дозволити купувати подарунки у крамниці, та він усе одно обрав закупи на сміттєзвалищі.
— Вибач, — повторив він.
Пітер розумів, що одних вибачень замало, але він не знав, як цьому зарадити.
— Забудь, — сказала Клара.
Він був достатньо розумним, щоб зрозуміти: забути було б не найкращим варіантом.
Ґамаш сидів поруч із Бовуаром. Він приготував ще одну грілку з гарячою водою, хоча лихоманка вже спала. Ґамаш знайшов лише одну грілку і не розумів, куди поділася інша.
Він сидів і читав важку книгу, яка лежала в нього на колінах, і час від часу поглядав на Жана Ґі.
Він прочитав Ісаю про всяк випадок, а потім перейшов до Псалмів. Повернувшись до готелю, він зателефонував їхньому парафіяльному священнику, і отець Нерон дещо підказав йому.
— Радий був бачити вас на різдвяній службі, Армане, — почав отець Нерон очікувано для Ґамаша, — і познайомитися з вашою онукою. Вона схожа на Рейн- Марі — їй пощастило. — Ґамаш чекав. — Так приємно бачити родину разом. Шкода, що ви потрапите до пекла й не зможете провести з рідними вічність.
Та-дам!
— На щастя, mon père[118], вони теж будуть у пеклі.
Отець Нерон розсміявся.
— А якщо я маю рацію і ти наражаєш на небезпеку свою смертну душу, бо не відвідуєш службу щотижня? — запитав він.
— Тоді мені назавжди бракуватиме вашого веселого товариства, Марселю.
— Що я можу для вас зробити?
Ґамаш пояснив йому.
— Це не Ісая. Це Псалом 45. Не знаю, котрий саме вірш. Один із моїх улюблених, але не дуже популярний серед церковної верхівки.
— Чому?
— Ну, поміркуйте, Армане. Якби для того, щоб наблизитися до Бога, потрібно було лише вгамуватися, я був би не потрібний.
— А що як це правда? — запитав Ґамаш.
— Тоді зрештою ми з тобою зустрінемося у вічності. Сподіваюся на це.
І от Ґамаш читав псалом, час від часу поглядаючи на Бовуара поверх своїх окулярів із лінзами у формі півмісяця. Чому Матінка збрехала і сказала йому, що це з Ісаї? Вона, напевне, знала правду. Ба більше, чому вона змінила оригінал і написала на стіні: «Віднайдіть спокій і пізнайте, що Я — Бог»?