Крі знала з багаторічного досвіду, що найстрашнішим є саме те, чого не бачиш.
І те, чого Крі не побачила, розбило їй серце.
— Я пам’ятаю, як мій перший гуру, Рамен Дас, казав мені, — Сісі ходила по готельному номеру в білому халаті, збираючи канцелярське приладдя та мило, й розповідала свою улюблену історію, — «Сісі Дас» — Рамен Дас називав мене саме так, — промовила Сісі до канцелярського приладдя. — Це було рідкістю для жінки мати таку честь, особливо в тогочасній Індії.
Сол подумав, що, можливо, Рамен Дас не усвідомлював, що Сісі — жінка.
— Це було двадцять років тому. Я була ще невинною дитиною, але вже тоді шукала істину. Я зустріла Рамена Дас у горах, і між нами одразу виник духовний зв’язок.
Сісі склала руки, і Сол сподівався, що вона не збирається сказати…
— Намасте! — промовила Сісі, вклонившись. — Він навчив мене цього. Надзвичайно духовна річ.
Вона вживала слово «духовний» так часто, що для Сола воно втратило сенс.
— Він сказав: «Сісі Дас, ти маєш великий духовний дар. Ти повинна залишити це місце і поділитися своїм даром зі світом. Ти повинна навчити людей віднаходити спокій».
Поки вона говорила, Сол ворушив губами, подумки промовляючи всі її слова й повторюючи знайомі інтонації.
— «Сісі Дас, — сказав він, — ти, як ніхто інший, знаєш: коли чакри збалансовані, вся аура біла. А коли все біле, тоді все гаразд».
Сол засумнівався, чи не плутає вона індійського містика з членом Ку-клукс-клану. Було б іронічно, якщо так.
— «Ти маєш повернутися у світ, — напучував він. — Було б неправильно тримати тебе тут далі. Ти маєш заснувати компанію і назвати її “Віднайдіть спокій”». Так я і зробила. І саме тому я написала цю книгу. Щоб поширювати духовне слово. Люди мають знати. Вони заплуталися з усіма цими облудливими сектами, які тільки й роблять, що використовують їх. Я повинна була розповісти людям про лі біен.
— Тепер я заплутався, — сказав Сол, насолоджуючись припливом гніву, який завжди викликали в неї такі слова. Сісі була вкрай передбачуваною. Вона ненавиділа будь-кого, хто припускав, що її ідеї якимось чином заплутані. — Хіба це Рамен Дас розповів тобі про лі біен?
— Ні, ідіоте. Рамен Дас був в Індії. Лі біен — це стародавня східна філософія, що передається в моїй родині.
— Стародавня китайська філософія?
Не прагнучи зберегти стосунки, він не міг позбавити себе задоволення завдавати останніх ударів. До того ж із цього вийшла б кумедна історія, яку можна було потім розповідати. І розвіяти нудьгу у спілкуванні. Він виставив би її на посміховисько.
Сісі прицмокнула язиком і скипіла.
— Ти знаєш, що моя сім’я із Франції. Франція має довгу і славетну історію колонізації Сходу.
— Авжеж. В’єтнаму.
— Саме так. Мої предки, дипломати, привезли звідти деякі стародавні духовні вчення, зокрема й лі біен. Я тобі все це розповідала. Хіба ти не слухав? До того ж це є в книжці. Чи ти не читав її?
Сісі кинула в нього книжкою, він ухилився, але, пролітаючи повз, вона таки зачепила його — Сол відчув гострий біль у руці.
— Звісно, я читав твою кляту книжку. Читав і перечитував. — Він тримався з усіх сил, щоб не назвати її опус купою лайна, чим він, власне, і був. — Я знаю цю історію. Твоя мати розмалювала кулю в стилі лі біен, і тепер це єдине, що в тебе залишилося від неї.
— Не тільки від неї, телепню. Від усієї моєї родини.
Тепер Сісі сичала. Сол хотів розлютити її, але навіть не уявляв, що він випустив на волю. Раптом він відчув себе малям футів зо два заввишки, яке зіщулилося від страху, коли вона підвелася й затулила від нього сонце, усе світло. Він згорбився і скорчився. Усередині. А зовні дорослий чоловік стояв як укопаний і не відводив очей. І дивувався, що породило такого монстра.
Сісі воліла відірвати йому руки. Воліла видряпати його вирячені очі, здерти плоть із кісток. Вона відчула силу, що зростала, болем розпинала груди й вибухала, наче сонце, яке щойно зійшло. Її руки напружилися, і вона відчула, як пульсує кров у венах на його шиї, коли вона душить його. І вона таки могла його задушити. Вона могла це зробити, навіть попри те, що він був більшим і важчим. Вона знала, що в такому стані ніщо не здатне її зупинити.
Після обіду з лосося і gigot d’agneau[14] Клара та Мирна розділилися й вирушили на різдвяні закупи. Але спершу Клара мала знайти Зиґфріда Сассуна[15].
— Ти йдеш до книгарні? — запитала Мирна.
15
Зиґфрід Лорейн Сассун (1886–1967) — англійський поет, письменник і солдат; один із найвідоміших поетів Першої світової війни.